Ігор Астапенко «Послідовність»
Дата: 29 Серпня 2016 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Ігор Астапенко (Всі публікації)
Редактор_ка: Марія Банько | Зображення: Dan Estabrook | Перегляди: 2645
Ігор Астапенко народився 16 березня 1992 року в місті Біла Церква. У2015 році закінчив КНУ ім.Т.Шевченка (Інститут філології). Нині - аспірант Інституту літератури НАНУ.
Публікувався в газетах: «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Україна молода», «Література і життя», «Гарний настрій»; альманахах: «Свій-й-танок», «Сполучник»; англомовній антології «Terra poetica». Учасник Книжкового арсеналу, Львівського форуму видавців, ГогольФесту, «Мистецької платформи», «Арт-ковчегу», фестивалю Об’ємної поезії, Міжнародного поетичного фестивалю «Terra poetica» тощо.
Окремі вірші перекладені італійською, російською, білоруською, англійською, польською, грузинською, чеською мовами. Фіналіст МРП (2015) та конкурсу «Dictum» од видавництва «Крок» (2015). Лауреат першої премії Міжнародного конкурсу «Гранослов» (2016). Автор поетичних збірок «Щільник» (2015), «Лихотомія» (2016).
ГОСТИНИ
заходив до мене такий як я
ми сиділи й були різними
наче людина і людина
пили з одної склянки
їли одну паляницю
руками зустрічалися в солі
говорили балакали плакали
заходив до мене схожий на мене
я сидів а він стояв
наче людина і бог
я пив а він їв
ногами зустрічалися в танці
співали жартували сміялися
заходив до мене протилежний до мене
приніс дві склянки два стільці
два столи дві паляниці дві пляшки
наливай
сказав
пом’янемо тих двох
нещасних
ТРИ СОБОРИ
душно
у нашім соборі задуже багато легенів
у вікна заносять промені мов тих що відвоювали
один із ікони шкіриться
а другий з ікони кривиться
а третій в цвяхах вивчає
метали і неметали
душно
в соборі з паперу у сірку залізли дерева
і кожне з них скаже слово переполоханій свічці
одне розповість що любить
а друге про те що буде
а третє вцілує в губи
і голову дасть на відсіч
душно
в соборі із диму доверху ідуть прихожани
і дзвони зродились билом в широкій залізній груші
один долетить до сонця
а другий не зможе стомиться
а третій уляжеться спати
у нашім соборнім задушші
ТОВАРИ
базар зачиняють
натруджені потові залози продавців
наче келихи наповнені запахом
розбиваються в липких тілах
непродана риба
завтра стане ще мертвішою
сіль на ній сипатиметься
на рану часові
мов краплі поту обличчями
базарних героїв
непроданий хліб
усю ніч ставатиме міцнішим
крихти стануть щільнішими
наче зорі в ранковім умиранні
непродані квіти
їм нічого не буде
як і проданим квітам
вони вже давно літають
непродані душі
лежатимуть на прилавках
задихатимуться у вітринах
і кричатимуть
наче
базарні коти які дивляться
на повний місяць
і думають
що то шматок
ковбасного сиру
-
у квітці дзвіночка
що росте коло храму
бабка вибиває звуки
із блакитної ковдри
сидять на травинках
мурашині прихожани
не маючи ні імен
ні свічок
ні заправленого кадила
і я наче один із них
піднімаю голову доверху
коби сказати «драстє»
пристаркуватій жінці
яка молиться за мене
зо два десятки років
а я навіть не знаю
як її звати
ПОСЛІДОВНІСТЬ
першою вмре мураха
чорна
руда після неї
потім бабка і коник
після них бджола і комар
тоді жук і оса
перед кончиною бабки
але світлячки не вмруть
кружлятимуть межи курячою сліпотою
литимуть феєричне сяйво
прямо в очі трав’яних сопілок
їхні тіла всотуватимуть
пряний земляний дух
пісня з-під їхніх лапок
стрибне в мікрофон квітки
потім помре сонечко
червоне
жовте за ним
тоді муха і цвіркун
перед кончиною джмеля
а світлячки не вмруть
цілуватимуть духмяне життя
аж до самого вечора
поки не піднімуться до сонця
на вирішальне віче
0
Андрій Ключ
