Ларіса Паламарчук «В місті нічого не відбувається»

---

Ларіса Паламарчук – поетка, письменниця. Організаторка щорічного Всеукраїнського фестивалю «Шодуарівська Альтанка», м. Житомир.
 

---

*** 
біля будинку гуляють діти
тримаються за ручки
чемно
зупиняються
дивляться на яскраве сонечко
бабуся кличе онуку
мамуся шукає дівчаток
тато заколисує сина 
мандрують в колі
здоровкаються з котиками
махають пташкам
сиплють сірий пісок на 
розтрощене дерево
біля під’їзду
чорний пластик згортається 
гостряками
скло під ногами не ріже
тендітні постати колихаються
у просторі 
посміхаються пожежним

ти не бачиш – чуєш
весільна прикраса хрускає 
під залізом
валізи не потрібні


*** 
Той, схожий на коня,
Хто подружиться з ним?
Вичікує, скинути чи 
Мчати у темряві.  
Тремтіння у колінках 
Ніщо з голосом 
«Кинь, не твоє!»

Він гладенький, червоний, 
Шкіра приємна.
Завмерли обоє.
Поряд голоси,
Вони обіймають
Підтримкою.

Вулиці б’ють 
Пахощами 13.
Вітер скидає лозунги
Перемоги.
У роті – смак швидкості,
Гіркота невпевненості.
П’янке почуття 
Безмежне
Уможливлює життя
У собі, друзях.  


*** 
Між сходинками 
(їх було п’ять  
на веранду)
застрягають крижані 
часточки сну
білі щербаті стелі
викривляються
памороззю світла

крок крізь гори
долає відстань

кімнати збільшуються
полинний слід
перемішується 
запахом пиріжків
голос бабусі
«Доня, сніданок на столі»
теплом
розвіює папірці 
червоного сну

нитки жовтого 
сіна
на горищі вив’язують
теплу постіль 
трояндам

кімнати заповнюються
дерев’яними прибульцями
порцеляновими дівчатами
підлога у м’яких латах
гойдає дивні 
візерунки на руках
вікон 

голоси потойбіччя
розмокають у 
молоці зірок
розкуйовджене дерево
заглядає у вікно


*** 
насуплені небеса
нависа над 
проваллям
вух
сьогоднішніх
ворогів
– куди дів
сокиру
– вдів постача –
кричав голові
через поріг

ой, Марічко дивилась
зубки літали, лісом кісточки
гуляй полем, зустрічай брата,
ой, горюшко недороблене,
видко стало швидко,
танцюй на кістках...

кобиляча голова 
забира слова 
переходь в інше
мостися тихше 
зайди в ліве
злива прокльонів
праве чухай
слухай сопілку
пилкой пиляй
голови 
сягають 
крайнеба 
хмурого
веселкою 

не дивись, Марися, страви
зостались 
застрягли в проміжку між


*** 
В місті нічого не відбувається (ЗМІ)

слово про
місто
мандрувало 
ріками
читало 
манускрипти 
захлиналось 
видовищами 
втрат

босі ноги 
закарбовані 
в асфальтному малюнку
нагадували про
кульбабові перельоти

сумні динозаври 
полювали 
на самотніх подорожніх
накладали 
вето
залишали 
провинні індульгенції
майбутнім
мандрам


*** 
перехрестя століть
белькотять
різними 
словесами
відчиняють 
коридори 

попіл здичавілості
стукає у міжребернім
просторі 
безнадії

Житомир 
пручається
лупасе
з розмаху 
ховає постаті
кричить до

 

---