Аня Хромова «пожежні літаки розбризкують на нас морську воду»
Дата: 07 Лютого 2018 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1929 | Коментарів: 1
Автор_ка: Аня Хромова (Всі публікації)| Редактор_ка: Марія Банько | Зображення: Аня Хромова
Аня Хромова - поетка, авторка прози, переклачка. Народилася 1982 року в Києві. Вчилася в Київській Політехніці на редактора. У час та після закінчення навчання працювала за фахом. 2008 року переїхала з чоловіком до Ізраїлю. Має двох синів.
Одна з авторів колективної поетичної збірки «Jazzove Trio» (Київ, Port-Royal, 2005). Також серед авторів антології «АЗ, два, три… дванадцять – лист у пляшці: антологія авторського зарубіжжя» (Львів, ЛА «Піраміда», 2010) і «М’якуш: антологія сучасної української смакової поезії» (Харків, Фоліо, 2012).
Авторка тексту книжки-картинки Монетка/A Coin (Київ, Видавництво «Братське», 2015). Переклала з івриту повість у віршах Тірци Атар «Від війни плачуть» (Львів, ВСЛ, 2015). Твори друкувались в періодиці, зокрема альманасі «Київська Русь», журналах «Однокласник» і «Маленька Фея».
Лауреатка конкурсів «Поетичні майстерні» (2003), «Неосфера» (2006), «Урбаперехрестя» (2015), фіналіст конкурсу Dictum (2014). Співредакторка віртуального літературно-мистецького часопису Zahid-Shid.Net.
***
приходить день
відкриває пащу
кидаєш у неї
слова вчинки слова
погляди поцілунки обійми слова
жаль не маєш
прекрасної діви
чи хоча б стада білорунних овець
***
на тобі випростаній
лишає
подряпин ліхтарі
синці тіней
від
високих і низьких будинків
місто
то жене, то спиняє
де тобі знати
Дух пустелі
ти знаєш
часом до міста приходить таке повітря
яке не вміє щоби ним дихали
може це і не повітря насправді
а душа вогню і холоду
і ми лежимо на вулицях як рибини
лежимо в офісах і магазинах
на зупинках і дитячих майданчиках
як рибини б'ємося у власних ліжках
а пожежні літаки розбризкують на нас морську воду
Дощу не існує
мої ноги шукають твої сліди в заростях розмарину
надто легко відмахнутись
сказавши, що сльози від сонця
легше, аніж від золотої бджоли
***
твоя туга
торкається мого тіла так
ніби
я стою тут мокра і гола
і краплини води
вистигають на моїй шкірі
***
між кутастих гілок твоїх плечей
стигне мій сон
оп-оп
птахи поїли
оп-оп
вітер погойдує кутасті гілки твоїх плечей
Оп-оп
узимку дерева білі
***
вирвавши з коренем усі слова
любов
мовчки дивиться
лише б виглядати спокійною
он, мартини всередині кричать
хіба мало цього?
***
ось гостра нудьга
люта як у дитинстві
коли чекаєш на чудо
і здогадуєшся що його не буде
і підозрюєш що зараз воно стається деінде
це як фантомне бажання закурити
якщо закурити воно не мине
бо ти вже стільки років не куриш
це як фантомне бажання побачити когось
кого треба було
дуже треба було побачити раніше
тоді
давно
і хвилини тягнуться тягнуться
тягнуться поки не
***
вересень залишився там де був
перекреслений
та ні
як я люблю начорно
вимараний
залишився там іти по вологій траві
босим
ніяк не побачити мені його лиця
йому ж не дійти
лиш трави згасатимуть
0
