Олег Коцарев «Довгі Світла». Дещо з текстів літа 2025 року

---

Олег Коцарев — поет, прозаїк, журналіст, перекладач. Народився в 1981 році в Харкові. Живе в Бучі на Київщині. Найновіші книжки — збірки поезії «Евакуація» (2022), «Вміст чоловічої кишені» (2021) та роман «Люди в гніздах» (2017, 2018). Співупорядник (разом з Юлією Стахівською) антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті роки)».
 

---

Довгі Світла
дещо з текстів літа 2025 року


---
метелик на плечі
колір змінює

так наче давно
не було мови 
про воду

так наче давно
не зводилися
зали поглядів

так наче ніхто
не продовжував історію
про цвіркуна цикаду
й камінець на долоні


СМІШНІ МАЛЮНКИ
Вибігаючи швидше за тінь
крізь беззубство стіни,
вилітаючи струнним стрижем
із пащі,
залишаючи там
ворушіння, спалахи, звуки
та розсипані пам’ятні
монетки-серця
(як багато їх виявилось!),

чи хотіли ми бути почутими?
чи хотіли — зрозумілими?
чи жадали ми свідчити
на гучному, всесвітньо-блискучому ярмарку?

Ми не знали.
Ні, ми не знали.
Наші крила й далі працювали собі, працювали.
Ми шукали рукою руку в руці,
й задихалась від страху рука.
Ми шукали очима те, що любили.

Ми любили смішні малюнки.


СКАРБИ
- Що ти віддав морю
за право
зазирати в його штилі,
перекрикувати шторми
й пити запахи?

- Все. Практично всі скарби
нашої
неіснуючої країни:
три камінці, блискучі лише у воді;
хрестик натільний
іншої віри й іншого тіла;
пластир;
окуляри та апельсин;
відео з гори трав'я-
нистої.

- Справді, забагато.
Схоже, ти лишив нас ні з чим.
Нарешті.
Це і є свобода?
Якщо це й є свобода,
починаймо співати.


---
зелена барва
хоче тебе
дочекатися

з нею
поговоримо
поговорімо

розкажу
про наміри
кольору
червоного


---
пробіжка у вітрі
читання думок ще не вивчено
але одна точно сіла на балюстраду
поряд із
розкуйовдженою
чайкою

пробіжка у вітрі
ось тренер —
равлик


ЦЕНЗУРА ЦЕНЗУРИ
смокчу велику цеглину старого дому

не розумію
навіщо мені ця нова міміка
твоя не моя
що приїхала й розташувалась
у дворах
на щоках
і автобусах

смокчу цеглину ці отвори

двері відчиняються
ні нам непотрібна ця стара книжка
як вам відомо
в старі часи лютувала цензура
ми забороняємо книжки
що їх торкнулась цензура

цензура цензури

діалектика

боротьба за непотріб

море свободи заливає відстані між
заливає руїни
міста котре обіцяло
наснитися ще раз


---
тінь малює
на твоїй нозі
карту шляхів і річок 

інсталяція мокроволосся сказала м

пишеш
кураторський текст
на коліні


ЧЕРЕПАХА
Події Сонцевороту відбуваються за завісою хмар.
Але й тут, унизу, без містерій ніяк.

На Площі Десяти Прапорів
я тримаю в руці, що світиться, Черепаху
та готуюсь ввімкнути кроки.

Се кроки.

З Черепахи ллється світло та музика,
в мене за спиною в’ється плащ,
се кроки пружні, немов шовковиця,
і я вільно сміюсь.

Ми йдемо, замиловуючись
малюнком алей, але й
не улягаючи їм,
ми йдемо у бік озера,
поцяткованого розділеним островом.

Що за нами — немає роззиратися навіть потреби;
знаємо: там усе добре.

А попереду ми з Черепахою
скеровуємо погляди
на тих, хто здаються нечутними та невидимими —
задувачка жовтого листя;
розмотувач шлангів;
підкусювач листя зеленого;
викопувачка тюльпанів;
кохан_ці/ки лаванди:

І вони нам всміхаються,
надсилають повітряні дотики.

У супроводі
скаженого крику птаства
сходимо се до озера,
Черепаху спускаю на землю ось,
Черепаха біжить,
на заздрість античним героям
і в хвилі занурюється,
зеленоабрикосні,
винноглухі,
пахкосмішні.

Знають усі:
ми божественні лиш на мить,
але миті цієї: раз —
і все вже створено.


ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬ
вертикальне вікно з вершечком закругленим
зайдіть зайдіть у нього
вночі
з аспарагусом чорним!

шепотіть
що хтось буде теж хтось буде теж

минає місяць:
1) хто легко втрачає свою довгу тінь
2) хто по
фрагмент-но
рубає листок
3) хто метод
ично чекає на літеру р
і погрожує
«не ставайте мені на шляху
коли в мене натхнення»
герой обтікання каменів

вікно розчахнуте
заїздіть на трамваї


---
з'їв неба помаду
при заході

висушив
абрикосу при сході

ти
хти
йти

компас стрибав
і виструнчився


ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШ
соваю карту
мов кіт — килимок
[і бачу що це погано, N:N]

війна зайшла на пляж
де ми брали
пальцями ніг шишки
й кидали одне в одного

найвище найдалі кидав батько
ха а рукою він тоді міг закинути
камінь навіть на дев’ятий поверх

річка локація з 25-метровою глибиною
за колією кордон
падати від вилитого небом на голову
відра блакиті гарячої
переступати гусяче лайно босою п’яткою
перевертатись у воді рівно на середині

чий же там зараз пляж
ваш пляж наш пляж ваш наш

епохи спресовано
перемішано мов пікселі карт
подякуй і за цю жалість
[воєнні теплиці левади ставки жалості]

адже тобі дозволено
на мить випірнути
[день там десь кінь тонув тоне потоне]
з води
всміхнутися поправити мокре волосся
і назад пірнути
саме тієї миті
коли в бійця нрзб армії
під ногою вибухне гусяче лайно

покриваючи
[але не перериваючи]
великий як корова рокіт стрункої греблі


---
тато просив 
зайти
до лаванди

ти не просила
але завітав до гінкго


ЖИТНІЙ КИТ
Великий кит Житнього ринку
випустив нас крізь ребра або крізь вуса.

Як би не стрибала кардіограма руда,
як би не торохтіла вгорі свобода,
від’їжджаючи запізнілим, але не наздоженеш, експресом,
як би не булькотів знизу світ здогадок,

а неможливо було не озирнутися на останок
на головну залу, банку, залиту світлом
(так, звісно, розбавленим).

Де танцюють на плахах маленькі рожеві ніжки,
де невидимі пиріжки проростають поміж молоками,
де білі дзеркала, що нічого так і не покажуть,
діляться й діляться на розбиті мажорні квадратики,
де експлуатовані ситі й сміються, схопившись за животи,
а на експлуататорі десь під стелею голуб гойдається.


---
швидкість
заплющення очей

як ти
так повільно не встигне ні кіт
зі своїм киш-мишем
ні світ
зі своїм непотрібним ключем

квапливі незграби
що робитимуть?
невже чекатимуть?
ні перейдуть на твій час

се липневе озеро
твого кольору
час переводить


ПЛЯЖ 
у продавчинь
нашого району

дочки
повиростали


МИ І ВИ
на цій колії між відомих Вам двох станцій
завжди були два Т-А-К-І місця

в першому зникав зв'язок і Ми
мусили
дивитись Вам у вічі

в другому світло згасало
й щось що Ми називали Це
гучно Цикало
тільки рух тривав

Ми постійно за цими місцями
стежили
аж доки теплий вітер
з озера острів не здув

і доки електричка Наша
замість свистіти
не заявила: ИИИ


---
оливко
ти загубила а я [з]найшов
твій колір

на фотці
жінки з фонтаном волосся
[кольору іншого]

[з]найшов
але тобі 
не віддам


ЧИ ЧОТИРИ?
три мі
сяці
в дверях


ЛЕНД=СПЕКОТНИЙ=ДЕНЬ=АРТ
дірочка в музейній стіні
між двома картинами

нарікаю її =

пошуки сестри її
пошуки =
в не-місці
понедалік уявної позначки 11


Й ВИШНЯ
ти стріла чи вулиця?

ні вулиця кудись веде
а тут навпаки усе

не я а мене
вишня за руку бере мене
й веде додому
фотографуючи
дозволяючи
нейромережі перемалювати мене на кота

й озеро
й місто
й вулиця
бубонять мені щось
слів не чути але дивина все зрозуміло ж

хто я вам?
чому ви мені помагаєте?
стрілі!
другу амоніта!
й учневі вишні!


ГРОШІ 
минаючи гінкго побачив
як на клені
просто наді мною
пташка
дупою ворушить

вірша їй був вигадав
такого:

«не цілься у мене
пташинко
не гроші мені треба»

відійшов на три метри
до дуба

поміркував

вернувся
під пташку


=
навмисне пропущу тире
щоб ти виправила
щоб ти додала

одне тире і ще одне
буде знак рівності
у світі
де ніщо нічому
не дорівнює

 

---