Яніна Дияк «літери поштучно»
Дата: 13 Липня 2017 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2450 | Коментарів: 0
Автор_ка: Яніна Дияк (Всі публікації)| Редактор_ка: Антон Полунін | Зображення: Яніна Дияк
Яніна Дияк - поетка. Переможниця «Турніру поетів» (2011), «Конкурсу одного вірша» (2012), «Живої троянди» (2013), Фестивалю об'ємної поезії (2014). Учасниця слемів від Н4О, «Парнаських ігор», «АртКовчега», «Пуст-фесту», «Гоголівки», «АрТерапії», «Книжкового Арсеналу», «Форуму видавців» тощо.
Співавторка та акторка рок-опери «МІФ» (2014-2015). Співорганізаторка «Хвацької вечірки» (2014) та «Дня М» (2015, 2016) до Всесвітнього дня музеїв, поетичного конкурсу «PoeTRY», виконавчий директор Всеукраїнського поетичного конкурсу «Гайвороння».
літери поштучно
н
коли танцює Шива
я промовляю — раз — крок
пастор підносить руку
для хресного знамення
і завмирає
падре
коли я дотанцюю
покажу вам мертві квіти
а між ними люпин
і ясмин і нагідки
і випадковий петрів батіг
синій як Шива
вузлуваті руки крутяться в танці
падре танцюйте і ви
навіть ваше простеньке па
буде доречним
пстор неупинно хреститься
згори донизу
зліва направо
двома пальцями
кожної із чотирьох рук
о
ніколи не шовк і не западання голосу
тільки свобода тримати
я точно впевнена, що це історія
а ти зовсім нічого про це не думаєш
нам обіцяли хороші сюжети
і зрештою так і сталося
коли мені кажуть: любов
я сміюся, бо жайвір, скажімо
любить цей світ більше, ніж я тебе
чути тебе
говорити тобі
подумки і нічого
ось як я бачу нас:
книжка, що впала
принципово: книжка, що впала
і відкрилась на сторінці із твоїм віршем.
а, ю, а, о
жінка, яка заробляє на сльози
чоловік, який боїться власного імені
чоловік, який платить слізьми
говорить до мене звір з перебитою лапою
я заганяю ще одного ножа у нього
йди, звіре, поки дороги від тобі не заказані -
дорогами до я камінь уже покотила
по слідові по твоєму
імена — лише обід келиха
із якого ці троє п'ють
щоб самими перекинутися звірами
м, о
ти так і говориш: «ніхто».
промовляючи правильно:
напівпом'якшений носовий,
голосний переднього ряду
тощо.
твої губи рухаються,
як тектонічні плити.
між тим, якби оця «н»
була матеріальною,
як «і», «х» і решта,
якби вони випадали, як літерки
із радянських магнітних абеток -
помаранчеві голосні,
блакитні приголосні,
сіра «х» -
чи складалися б вони у те саме слово?
якщо б ім'я можна було повертати,
просто надавши чек,
що ти би зробила з моїм?
боюсь, ми обидві знаємо відповідь,
і у кожної вона різна.
коли ти дорахуєш,
скільки у цьому вірші «н»,
я тихенько візьму своїх дві,
паличку від знаку оклику замість «і»,
помаранчеву «а»
та ще одну
і складу із них слово -
принаймні спробую -
«н»
«і»
тощо.