Мирослав Лаюк «Розмір Сонця»
Дата: 06 Квітня 2016 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Мирослав Лаюк (Всі публікації)
Редактор_ка: Антон Полунін | Зображення: litcentr.in.ua | Перегляди: 3185
Мирослав Лаюк народився 31 липня 1990 року у Карпатах. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія», навчається на PhD-програмі «Філософія і література» цього ж університету. Автор поетичних книжок «Осоте!» (Київ: Смолоскип, 2013), «Метрофобія» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2015). Лауреат премії «Літакцент року», першої премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип», премії «Коронація слова», журналу «Новая юность», ім. О. Гончара тощо.
Гамлет
Офелія, моя дівчинка –
випала з шафи найперша,
розсипала зелені перлини свіжого лущеного гороху:
Офелією я називаю металеве горня
із зображенням гілочки розмарину.
Решту треба викладати самому:
цегляний високоциліндричний резервуар для молока,
каструля наймешна, більша, більша, ще більша,
гусятниця, сковорода раз, сковорода два,
ополоник, друшляк.
Офеліє, дівчинко моя, ти спонукаєш світ до музики!
У правій руці – ополоник.
У лівій руці – виделка.
Розмір Сонця
«Сонце завширшки як людська стопа» –
приблизно так каже Геракліт.
І ця стопа – моя! Вона 25 років росла,
змінювала сандалі на черевики, черевики на чоботи,
змінювала старі кеди на нові –
щоб одного дня стати завбільшки з Сонце.
Але цілий космос значно більший –
він як небо,
хоча й уміщується в кільце з вказівного і великого пальців.
Це кільце прикладаю до ока,
приближую і віддаляю руку:
вселенна розширюється і звужується,
розширюється
і звужується...
Першовідкривачі не помиляються
Жага мандрів просто зносить голову,
як хмільний дух у селищах,
що живуть за рахунок виготовлення міцного алкоголю.
…І вони йдуть уперед, аби дати людству цінні знання,
першовідкривачі. Першовідкривачі,
віднаходячи нові землі, приречені неодмінно на поразку.
Вони складають перші карти,
і Африка виглядає як велика сливка,
а Азія як поточена з боків паляниця,
ріки, вони ж насправді значно вужчі.
Першовідкривачі часто приречені на те,
щоб виглядати недолугими, щоб бути недосконалими:
у них немає фактів, крім фактів власних очей і власних чуттів.
Це інші приходять після, озброєні купами книжок,
озброєні приладами,
приходять по наміченому маршруту,
проходять по сливці і кажуть: це не сливка,
шановний, ви помилилися!
Ви помилилися, це не сливка, це гроно винограду.
Першовідкривачі часто приречені на поразку,
але Африка для них – це жінка, у якої вони – перші.
А перший раз немислимо помилитися,
адже неможливо помилитися,
коли несила виправити.
Бо тоді все життя, весь світ доведеться називати
великою помилкою,
а не першим коханням.
Інша планета
Троянди, іриси, півонії, жасмини!,
вам не варто тут рости –
беріть своє коріння в руки, насіння в зелені фігурні жмені
і втікайте геть:
у цій понищеній землі більше немає місця життю.
Нарциси і гіацинти!,
виривайте свої цибулини і котіться звідси,
віддавайте насіння вітру, якщо це ще може мати сенс,
або одразу зсихайтеся.
На цій землі краще не рости, мої квіти!,
у цій землі стільки гріха,
що порядна істота обпечеться йдучи чорним ґрунтом,
що звір відчує сморід здаля, якщо йому пояснити, що таке сморід
і чому це мерзенно,
що світ буде корчитися, наче його в груди ударили.
Квіти мої,
втікайте у космос, спурхуйте у повітря!,
ваша місія закінчилася на цій землі!..
…Вибираю собі нову планету.
Обтяв усі корені. Чекаю на галявині під лісом.
Спостерігаю пожежу міст попереду, темряву позаду.
А під ногою щось ворушиться:
піднімаю чобіт –
лілія.
П’ятниця
Буде такий час, коли все закінчиться.
І тоді якоїсь суботи ріки доведеться повертати назад,
як старих, котрі переплутали екскурсійні групи.
Зелені сукні полів
ми порозвішуємо у середу на високовольтні проводи.
І тоді на дні озера дивитимемося на себе у дзеркало,
рахуватимемо зморшки:
ой, яка страшна втома...
І тоді не буде людей – тільки ландшафти –
люди – вічно незмінні:
він понеділка до неділі,
від сьогодні, 19 грудня 2015 року, до часів Геракліта:
з вершини тієї он гори
скотилося каміння на
на 87 сантиметрів.
Буде такий час, коли все закінчиться,
і тоді все треба буде повертати назад –
відновлювати лісопосадку, склеювати червоні чашечки
у білий горошок із золотистою обвідкою,
у четвер зичити в сусідів викрутку,
у вівторок купляти у магазині лампочки,
а у п’ятницю
заводити нового кота і називати його так само, як і старого.
Усе частіше почали повертатися і розказувати
Усе частіше почали повертатися і розказувати –
ті. Нагадувати дідусів і бабусь,
людей з історією,
котрі так само говорять про пережите,
неймовірні оповіді, факти і притчі, хочуть, щоб їх слухали,
щоб ставили їм уточнювальні питання, підтакували.
Один такий на вокзалі, з пов’язкою навколо голови,
розповідав випадковим людям історію про музиканта:
той привіз на фронт скрипку
і, коли не було боїв, грав, у інший час – брав зброю і бився.
Одного разу, коли наші зійшлися з їхніми,
він кинув автомат у кущ ковили, витяг з рюкзака скрипку
і заграв, дуже сильно, як бог. І вороги почали падати,
просто наче від куль. Вони не розуміли, що робиться. І наші теж.
Але успіх був недовгим, бо на боці чужих
теж воював скрипаль, теж дуже добрий, він побіг у свій табір
за інструментом, а потім почав грати ту саму мелодію –
і падали вже наші.
І так ці двоє грали,
аж поки навколо них не стало нікого живого…
Бо музика не знає, де добро, а де зло.
…Ну? Може, хтось хоче йому заперечити?
Хто наважиться?
Ветеран на вокзалі також висловив думку,
що тяга до війни – це таки в природі людській.
Бо якщо людина захоче, то, навіть взявши музику до рук,
убиватиме.
Хто має що заперечити?
Кімната
Я люблю цю кімнату, у ній так здорово!
О які чудові гардини, плиточка…
…Це стояння таке: ти солдатик з олова,
і не хочеш рухатись – ти не той, що ниточками.
Краще бути оловом, краще так – без фокусів:
цей периметр плінтусів геть не є цікавим.
Ця кімната крутиться, вона зветься глобусом,
тебе звуть … стук – зліва і легеня – справа.
В цій кімнаті протяг розгойдав всі рами,
рот. Виходять-входять, всо-, але просочуються –
і чергове збільшення на портретах днями
тих, за ким ридають згущеними ночами.
І щораз знов спиш, вимкнувши будильника:
жити і вмирати, завивати лисами…
І щорік на дверях біля холодильника
робить хтось помітки, циферки записує.
1
