Вікторія Фещук «знахідки»

---

Вікторія Фещук – поетка, перекладачка, культурна журналістка. Народилась 1996 року на Рівненщині. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «літературно-мистецька аналітика». Авторка 2-х книг віршів – «182 дні\182 Tage» (опублікована у Німеччині, Jenior Verlag, 2023), «Тимчасові адреси проживання» (Видавництво Сумна вівця, Тернопіль, 2024р). Вірші та проза виходили друком в антологіях, на різних порталах, українською та в перекладах – німецькою, польською, англійською та словацькою. 
 

---

1.

я прокинусь із запахом мармуру
янголів ще немає
і невідомо як звідси
дістатись додому

інші боги вже пішли
лишилось сміття від їжі на виніс
і пакетованого вина

трохи побуду поміж ластівок
їхні швидкі пісні
розкажуть про ці ландшафти


2.

наступного ранку я прокинусь
із мармуровою рукою
ні холодною ані теплою
як початок знайомства
чи сувенір
після того як опиняєшся
у чиємусь сні

і тепер ця рука
мов якір
ні зоставити ні зберегти
а дорога до дому
напевно буде через море

іншомовне мовчання каменю
не помічне
тільки ластівки зловтішаються


3.

тут шукають інших життів
життів поза межами статуй

поміж сонцем і сіллю
поміж зайдами і туристами

щодня
нові кораблі

їхні вигуки кільцюються цими скелями
і зникають
під хвилею наступних

хіба варто прибувати аж сюди
щоби лишитись з нічим?

таке нарікають місцеві ластівки


4.

тут вивчають властивості води
як вона поглинає міста
разом із мовами
а віддає сміття і чиїсь сандалі

як вона живить одні оливи
і виживає інші

як лишає смішні сліди
на поморщеній шкірі
коли в ній перебувати надто довго

як змінює богів
і лишається некерованою

будьте обачні


5.

що означають ці випадкові втіри?

напрямок невідомий
крихкість лимонних дерев
втома найближчого каменю

янгол
який обіцяв повернутися за мною
лишився чиїмсь надгробком

хмар ще немає
напевно дощу не буде

замість майбутнього тут
мінливість
плоди нестиглі на скелях

а раптом щось проросте


7.

ці соляні стовпи
злиток старих загарбників
після таких тільки пісні
полишилися без поранень

лишилися тільки слова
супроти сили
земля супроти солі

і безмежнеє море
що зробило долі місцевих
такими гіркими


8.

сонце
від якого ти кам’янієш
сонце повсюдне

аж не видно
де закінчуються ці склепіння
і починається твоє тіло

рухатись тільки повільно

не озиратися

не боятися змій


9.

кипарисові тіні смеркання
зір ще не видно
а отже
дороги додому

чи злякалися б аргонавти
місцевих цикад?
кожна на чверть долоні

супроти них маю
тільки потріскану шкіру
сумнівний панцир

потріскану мармурову шкіру
і мрію про корабель

 

---