Мирослав Лаюк «винайдення писемності»
Дата: 18 Серпня 2015 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Мирослав Лаюк (Всі публікації)
Редактор_ка: Іван Кулінський | Зображення: www.litcentr.in.ua | Перегляди: 2735
Мирослав Лаюк народився 31 липня 1990 року у Карпатах. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія», навчається на PhD-програмі «Філософія і література» цього ж університету. Автор поетичних книжок «Осоте!» (Київ: Смолоскип, 2013), «Метрофобія» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2015). Лауреат премії «Літакцент року», першої премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип», премії «Коронація слова», журналу «Новая юность», ім. О. Гончара тощо.
винайдення писемності: вогненно-золотий
глянь
глянь яка красива наша богородиця
у неї така біла шкіра
у неї пурпуровий мак у волоссі
у неї пурпуровий мак між грудей
яка ж вона красива – наша богородиця
яка ж вона гарна
стоїть біля футбольного майданчика
і м’яч закочується їй до ніг
а вона не нахиляється щоб забрати його
і занести в кабінет завуча
вона не дорікає: поб’єте собі діти лікті
штани нові порвете
і взагалі – вам треба йти робити домашнє завдання
вчити формулу площі та радіуса сфери
ні
вона така красива
у неї пурпуровий мак між грудей
вона не робить усієї цієї гидоти
вона просто дає пас
чорною маленькою туфелькою
винайдення писемності: блакитний
у нього у нашого великого ісуса
є маленький човник із красивим білим парусом
у човнику біля щогли
старий чехословацький запилений мотоцикл ява
накритий зеленим брезентом
коли ісус вивозить його на сушу
усі діти збігаються: прокатайте дядьку!
ну прокатайте нас дядьку
а ісус спочатку відмовляється –
не тому що йому шкода
а того що тут небезпечно кататися
що потім скажуть їхні батьки?
скрізь колюча ожина її квіти – як феї
але тепер вона вся у плодах
от якби на тому ровері з великою рамою
(як же він називався?) то з радістю б прокатав
а так…
він не бере на себе відповідальності
а діти не хочуть так просто здаватися
вони надягають на нього вінок із ожиновими ягодами
садять на човник прив’язують до щогли
а самі заводять яву:
дррринь дррринь –
що ви робите?! я ж завжди був за вашу команду
що ви робите?! я ж син божий
ще вчора я вчив вас бритися
що ж ви робите...
дррринь дррринь –
і поїхали містом між стін яких менше чотирьох
між мозаїк де люди з радісними обличчями
попри вирви і людей на деревах
попри прив’язаних до стовпів жінок
попри шахту
яка провалилася просто перед переднім колесом яви
о скорбь! о скорбь моя!
о скорбь велика!
винайдення писемності: зелений
я мирослав лайук забув як пишеться буква «йу»
і тепер її не вживайу –
без неї хочу розказати
як чотири поети євангелія їхали на олімпійські ігри
повелитель матвія ведмідь і аконіт
тому він боксуватиме у другій середній вазі
повелитель марка олень і тирлич
тому він бігтиме стометрівку
повелитель луки лисиця й аконіт
тому він стрибатиме з жердинойу
повелитель іоанна корова і тирлич
тому він бігтиме марафон
ларисо батьківно будьте такі шляхетні
напишіть біблійу спорту
всійте її золотом у вас же вистачить на всіх –
9 золотих 5 срібних 4 бронзові – а у цих щось не густо
і марко – той узагалі – на старті зламав ногу
і одразу додому поїхав
решта не знайуть що робити
що ж вам ще сказати: беріть автомати
войуйте тепер і лйубіть україну
лйубі мої цілуйте її у вуста
як найкращих дівчат котрі дістайуться лише
найсильнішим
лйубіть свойу україну
спортсмени мої гордість нації голуби сизі
пишіть пишіть своїми міцними тілами
поезійу нового віку
ви ж так добре знаєте основи версифікації
ви знаходили слова для всіх –
але тепер слова геть інші
їх не так просто сказати не те що написати
слова тепер узагалі не слова
ловіть цих монашок у протигазах за дупи
ловіть цих школярок що біжать із розбомбленої школи –
вони готові облизувати медалі на ваших грудях
і цйу жінку з в’язкойу півнів – ловіть
–
слухай – я тут багато наговорив
я сьогодні забув як пишеться буква «йу» – уявляєш
до речі знаєш як німецькойу буде «ікона»? –
«іконен» – класно правда?
я сьогодні писав собі пером алфавіт
і майже дійшов до кінця
але перед «я» усе зірвалося!...
…ви читаєте це?
для чого ви це робите?
тонкість
сушений гриб тонкий як всохле листя
у пальцях цих тремких як ветхе віття
мій нюх тонкий як тріщини на лицях
струнких скульптур минулого століття
де ріс цей гриб там я шукав дороги
й зійшов на плай а там як чиста форма
стояла жінка й звір їй всівся в ноги
тривкі мов сильний запах і – зникомі
це витинанка: я вас бачу наскрізь
ліс гори місто голос смерті погляд
і під рукою чую хутра м’якість
і мов пацан що в нього рот у пудрі
радію дню і жінку котра поряд
беру за руку – а це так не мудро
шибеники
ішли до школи щоб іти за пральню
погрожували підпалити школу
до крові билися як ненормальні
передавали пляшку по колу
і за їдальнею на птахорізці
гоїли рвані рани на тімені
кидали петарди під кабінет фізики
цілували дівчат в кабінеті хімії
а тепер воно розсипалося геть:
один дітей наробив другий сів
третій краде в метро четвертий поет
а п’ятий стоїть як вкопаний у строю
думає про усіх: ну і де вони всі
і чого я тут наче вкопаний стою
1
