У крузі демагогій
У диктора пальці тремтять.
Епопея не жде!
Тріумфально на кпини бере усі вітровії.
Як арба, в деревіях безуміє степ.
А російський орел підліє і дичавіє.
Безнадія моя на горду орду вереміє.
Московіють колумби
в
ломбардах ілюзій.
Та на чорному тлі
терновіють чужії осколки.
Я - у сивому руслі війни – сніговію на друзів.
Я - спотворений і божевільний - терновію у музі.
І моя летаргія по
над Бугом дніпровіє в тузі.
Дограє з дітлахами
війну
цей безглуздий Везувій.
На розбитих хатах
Золотого
сонце вже плаче.
А у вікнах осель розрубана навпіл
єрихонська оказія скаче.
Полум’яні новини -
на «112» ,
аж у диктора очі тремтять.
У сенсаціях камера
навшпиньках лицедіє.
Вже увесь арсенал
вистріляли у Широкіному.
Стали мертві від обстрілу усі медіа.
Половіє агонія армії
- лиходіє терновий Донбас.
Блискотять, палахтять і згорілі і злії
гетьмани.
А у диктора сльози тремтять.
А у шибці схиляє
голову мати героя.