У диктора пальці  тремтять.

Епопея не жде!

Тріумфально на кпини  бере усі  вітровії.

Як арба, в деревіях  безуміє степ.

А російський орел підліє і дичавіє.  

Безнадія моя   на горду орду  вереміє.

Московіють  колумби   в ломбардах   ілюзій.

Та  на чорному  тлі  терновіють чужії осколки.

Я - у сивому руслі війни – сніговію  на друзів.

Я - спотворений і божевільний  - терновію у музі.

І моя летаргія  по над Бугом дніпровіє   в тузі.

Дограє з  дітлахами    війну

 цей безглуздий  Везувій.

На розбитих   хатах  Золотого  сонце вже плаче.

А  у вікнах   осель  розрубана  навпіл  

єрихонська оказія   скаче.

Полум’яні новини  - на «112» ,

аж у диктора очі тремтять.

У сенсаціях  камера навшпиньках  лицедіє.  

Вже увесь  арсенал вистріляли у Широкіному.  

Стали мертві від обстрілу  усі медіа.

Половіє  агонія армії - лиходіє  терновий  Донбас.

Блискотять, палахтять  і  згорілі і злії  гетьмани.

А у диктора сльози тремтять.

А у шибці  схиляє голову мати героя.