Іван Гнатів «Дзвін провалюється у вухо села» | Публікації | Litcentr
25 Листопада 2024, 22:21 | Реєстрація | Вхід

Іван Гнатів «Дзвін провалюється у вухо села»

Дата: Сьогодні | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Іван Гнатів (Всі публікації)
Редактор_ка: Євгеній Півень | Зображення: Марта Мохнацька | Перегляди: 49


Іван Гнатів — поет і перекладач. Народився і живе у Львові. Поезії та переклади публікувались в українських та закордонних виданнях, зокрема в онлайн-ресурсах Litcentr, Soloneba, Контекст, Читомо, SurVision Magazine, Drobiazgi, а також у друкованих антологіях, зокрема в збірці Invasion: Ukrainian Poems about the War (SurVision Books, 2022). Фіналіст і учасник другого фестивалю-воркшопу «Прописи» (2024), в рамках якого також був учасником шотландсько-української майстерні поетичного перекладу «Фрази: нові поети у перекладі» (Phrases: New Poets in Translation).




***
що пам’ятає
криниця?

голоси 
і 
лиця

голоси 
і 
лиця


***
на покуті
підперезаний пан

під скатертиною
кулачки часнику
стиснулися

мак
намакогонився
перемовляється
із водою

ось-ось
і зірка перша зійде
в очах кожного
тут


***
дзвін 
провалюється
у вухо села —

розгоряється
на горі
огнисько

в якому
чоловіки
сорочки полощуть
а вони —
все чорні 

котиться з гори
сонце-колесо

й обертається 
поле
на плуг


***
кліпнула річка 
повікою місяця

зазирають берези у тіні 
і вже
русалково 
стелиться в сінях
осока 

хто зеленіший — 
з коріння 
чи 
з неба?


***
обціловує
бабині руки
цілющий вогонь 

крізь траву
позирають на них
пересміхаючись

серп із косою


***
вирізьблений
сік 
стріли 

у перерваній 
пам’яті
дерева


***
розбилося
на сходах
чорнобриве іржання

цвьохкітливо
свиснув стрих:

стала хата
рихтувати з вітру 
віз —

тільки коней
тут не бачили
з роду

а дороги —
і поготів


***
інший чоловік
був рибою

на двоколіснім човні
по вулиці плив
аж всміхалася вслід
річка

а коли горіло в небі
жовто-жовто —
в холодок тікав

де одного разу
й залишився

як тобі там?


***
пригорнувшись чолами
туї перешіптуються

ми з аґрусом
никнемо
прагнучи почути
що каже глиця

бухкає
розрите серце
джерела


***
вже майже
білі мухи —

яблука вкриваються
слоновою шкірою
й
останніми табунцями
котяться до сну 

поночі
об стіну 
гупають зернята —
чорні серця



0 коментарів

Залишити коментар

avatar