Країна-привид, що відбирає життя

Виникаю доступний у формах, без шор абсурду.

Як легко осліпитись привидом, а не примарою у словах.

Ніколи не відмовляю собі у жертвенних враженнях,

багатих колекцій  душі від щойно вичитаних віршів.

Неповторність цінніша за тлінність народу-невдахи.

Мені, вільному, не сходитися  з ордою по вулицях міста.

Для вдалого виправдовування старих забавних казок,

я тиняюся вишуканими кулуарами втраченої влади.

Який могутній світ з міцними примарами на всі боки.

Забавна істота стрімко лунає за рукава  широкого Бугу.

Я дозволяю собі те, чого не може дозволити жоден поет

у найпотаємніших глибинах душі – цинізм над собою.

Халепа перетворює весь абсурд у вітер, а бунт катів - у бурю.

Здається, все гранично просто,  з дурості дурня дурна  уява.

Вбиваючи пам’ять про СРСР, я німію, витягую із серця стрес,

Страшне виростає з розтрощених заводів, фабрик, амбіцій.

Занепокоєно розмахуюсь на поле сіячів безсмертників.

Приречена пам’ять, одні парадокси, до яких ще не звик.

Вихолощений з голої душі, безмежно щедрую на всяку любов.

Каюсь за жертви, мені потрібні  дзвони і  живі душі-дзвонарі.