Невміння писати вірш

Радощі бавляться помаранчами на дітях.

Навідують світлі враження з-під клавіш.

Все натхненніше  привиди в нетрях фантазують.

Ще що лірикам відомо?  Що покійники –

випускники школи життя, і зовсім не ідіоти.

Чому все більше в мені тлінного  –  еге ж,  прекрасне?

Те, що  чудове, палаюче,  вічне,  – це світ, що буде!

В кулуарах казок – є спогади про приємний смак.

Світло стало вічним в’язнем  в розкошах програшів.

Знову дзвони подорожчали у своїй правоті на свято.

Широким натурам – не надали привілеїв на каяття.

А кому тепер   ця прихована дуля  у чужій кишені?

З будильника видно більше, - ніж бачу, - спокус.

Незамінних істот немає в речах, -   у світі є жертви!

За наслідками дурниць – в дорозі, шукаю гіпотезу,

тому подобається  мовчати,  непоміченим жити.

Гарячкують ревнощі від голих цифр – це підозра зуміти.

Але скільки таких, як той, хто ще не натякнув на помилку?

Цього року лаври не дозріли, тому терни  стали дорожчими.

Мені великі спіралі не дають спати, а малі – у гуморі.

Реклама ловить    мережу, виняткові  іскри надії.

Фейсбук бере думою  – пунктиром по стрічці смайлів.