Невміння писати вірш | Публікації | Litcentr
23 Січня 2022, 08:32 | Реєстрація | Вхід

Невміння писати вірш

Дата публікації: 11 Червня 2013 о 20:47 | Категорія: «Поток сознания» | Перегляди: 590 | Коментарів: 4
Автор_ка: сергій вінницький (Всі публікації)

Невміння писати вірш

 

 

Радощі бавляться помаранчами на дітях.

Навідують світлі враження з-під клавіш.

Все натхненніше  привиди в нетрях фантазують.

Ще що лірикам відомо?  Що покійники –

випускники школи життя, і зовсім не ідіоти.

Чому все більше в мені тлінного  –  еге ж,  прекрасне?

Те, що  чудове, палаюче,  вічне,  – це світ, що буде!

В кулуарах казок – є спогади про приємний смак.

Світло стало вічним в’язнем  в розкошах програшів.

Знову дзвони подорожчали у своїй правоті на свято.

Широким натурам – не надали привілеїв на каяття.

А кому тепер   ця прихована дуля  у чужій кишені?

З будильника видно більше, - ніж бачу, - спокус.

Незамінних істот немає в речах, -   у світі є жертви!

За наслідками дурниць – в дорозі, шукаю гіпотезу,

тому подобається  мовчати,  непоміченим жити.

Гарячкують ревнощі від голих цифр – це підозра зуміти.

Але скільки таких, як той, хто ще не натякнув на помилку?

Цього року лаври не дозріли, тому терни  стали дорожчими.

Мені великі спіралі не дають спати, а малі – у гуморі.

Реклама ловить    мережу, виняткові  іскри надії.

Фейсбук бере думою  – пунктиром по стрічці смайлів.



2 коментарі

avatar
Чомусь звучить  по-чорному цей  текст, він як тінь посеред сонячного дня, однак вдячність за життя буває не тільки білою тінню. А як ще можна називати речі, як не своїми словами? Я розумію, що невміння писати не завжди збігається з умінням не робити цього, коли тобі потрібно це.
avatar
Дякую, пані Ніно. Мої ліричні декорації останнім часом без зайвих репетицій грають драму волі - це вже вирок усім моїм творам.  Думки все реальнішають, слова божеволіють і розбігаються кудись без образів, і навіть, коли їх відштовхнеш, а вони - назад лізуть у пам'ять,  навіть  стеля падає до ніг - отак вірш-світ перевертає мене усього. Тому не пишу вірш, бо завжди знаю, що вірш підписує мені вирок, і накладає на мене найважчий хрест. Тому віддаю належне дистрофії душі, яка самовисочіє над сонцем.

Залишити коментар

avatar