Елена, но ведь нарозно девичьи сны снились и во сне первом передо всеми предстали красной девицей и во сне втором лебедицей белыя и виплывали в третьем сне - к пированью со старой девицей за тридцать лет и три годы и у нее нецелованные уста сахарные и она таково слово молвила окаменелым деревьям: ажно не сыскивали вы меня давно, тоды вымите из своей старой налучи свой крепкий лук а из колчана каленую стрелу и убейте меня живую лебедятницу...
Эй, донбасский Шота, ну подавай чару и побольше крепкого меду для нас, могучих богатырей трансцендента, мы выпиваем одним духом всю вашу кровушку витязей в белой тигрюленной шкуре. Ай, вам и нам искушать бы во свое здравие лирическую пилюльку в пыли свойского Донбасса. Ха,но -Ой, про меж нас обжерчивая, еси не примишь и не поподчуешь трансцендентного себе во внутрь, то не избавишься от тяжелой донбасской хворобы и будешь печалить весь Донбасс. Али ваша шуточная лирика лучше Пречистой, али наша словородица в любви не обильнее вашей, ну тоды зачем серчать на обжорчивую и животворящую корову-поэзию, а ведь ее не подадут к вашему еству, как девятую белую лебедь одухотворенного лаской Андрея Валентиновича. То бишь не шути так с нами...
Марина. Умно построен сюжетик из нашего времени, а тонкости и конкретности переживаний просто шокируют, Отличные переносы строчек, это мастерство Величайшего лирического автора.
Евгений, вы очень парадоксально размышляете о разрушенном в времени... Интересно, а знает ли об этом уникальном явлении мысли живое бремя вашей души ...
Дуже круто!!! Дуальність їsтівних стосунків двох героїв у тексті - добра, проте малиново-колінеарна, а ось ялове кохання чомусь не конкретизоване, отут би деталізація не була зайвою, і треба було б зіграти вам на цимбалах зі своєю кайфовою драмою душі...
Cпасибо всем организаторам и всем участникам МАЛАхитового носорога - 2009. Фестиваль показал, что настоящая литературная жизнь в Виннице бурлит, как живой вулкан.
Эй, Литфест, ты чо, спишь после охоты на МАЛАхитового носорога - 2009. А кто знает, этого винницкого поэта Эвгения Фролова? Мне говорят, что он со своим ГРУДНЫМ ГНОМОМ убил рогатую скотину в ночь с 19 на 20 декабря 2009 года. Видать, очень шустрый этот молодой поэт. Давай этот текст сюда на сайт. Будем его учить напамять.
Искал долго. Хох!! Еле нашел вашу стихотворину... А как уникально открылись ваши возможности! А вы, Умница, и а какие способности!!! - умеете сдерживать своего лирического героя по ходу влечения... А вы, два Андрея, большие таланты, продолжайте в том же светоче, вещать о своем экс-стзо-Личном творчестве.
Ах, какая фактурная динамика мысли в тексте!!!. Пропущенные и открытые массивы глаголов, они и создают шарм путешественника, они играют роль преобразователей картинок в настроение. У вас удивительная положительность настроения в творчестве. И при этом нет - парадокса жизни, но есть - полная и ясная картина нашего времени. Спасибо вам за творчество. Желаю успехов вам!!!
Кстати, зимняя ностальгия - предрожденственское настроение, но видать, это к счастью, ведь белое и снежное настроение души после чтения... Удачи вам в творчестве.
Дякую, Андрій, надмірно цікаво читати страшне, а чи немає нічого реальнішого за таку ілюзію, Ніхто не став святим, не согрішивши, я перебуваю під непідкупним враженням твоїх легендарних звитяг!!! У наших звитягах - все, проте чомусь освіщають юпітери нашу поетичну погибель. А ось в'язниця таланту - це порозуміння свого часу та його потреб. Я знаю, що мене, як і тебе, вже легендарного і безсмертного, і сама могила не виправить. Звідки ми знаємо, що є нашою долею, якщо ми не закінчили цього жахливого самотнього життя...
Андрію, ай, не легко бути відвертим розкрадачем недописаних слів, ти служив нашій Вітчизні, був добровольцем. Дякую тобі за панацею від страху війни. А як ти думаєш, чи отримав ти владу над собою, проповзавши мінними полями в Анголі? Адже, ти до сих пір не перестав жити ліриком серед нас і розповідаєш усім нам про наші слабкості, і власним прикладом відвертості доводиш, що всі думки - це дзеркальний абсурд поета, а не ідея вини перед тими, кого застрелив, ось творчий лабіринт поета - ай, який парадоксальний відчай у твого найнезручнішого життя, яка самоіронія про відносне і грандіозне в житті, ти і справді легендарний, ти і справді відчайдушний шукач пригод, що поблукав світом і не знайшов чужу правду, а вернувся до пізнання власної мудрості. Мовчу про висновок. Життя вдається тільки безсмертним і невдахам. Я - останній, а ти перший. Мій дідусь колись сказав мені, щоб усі зрозуміли, який ти дурний, досить розповісти всім який ти розумний... Тому про свою правду життя тільки мовчки і мій рай там, де живуть грішниці... А з життя ще ніхто не пішов живий... Радуйся, друже, ти ще живий...