LITCENTR

Это что? попытка писать лирику:

Спасибо тебе
Я стал замечать детали я научился любить
И прощать
Тут в одиноком и бескрайнем поле
Можно чувствовать дождь и ветер
И листья мертвыми пятнами
Падают под ноги
В лужах черви разрывают мысли
И тысячи тысячи роз под пасмурным небом
Мне не хватает тебя

Спасибо Юрий, что так гынтимно опысіваэш Жмеринку.

Тексти Максима Кабіра - не банальна тутешня міська чуттєвість, і не пристрасність. Часто вона сягає аскезної температури, яка виключає створення анти-образів, адекватних об’єктам повсякденної реальності, та, зрештою, сама переходить в буттєве оскаженіння лірика.
Найяскравіше це виявляється в вище поданих текстах, які за інших обставин можна було би трактувати як любовну лірику початківця. Чого вартий перший вірш циклу. Про колишнє своє кохання герой каже:
«ветер летел в лицо
птицей какой-то больной
ты подошла и сказала
я бросаю тебя».
Не випадково перший розділ я називаю «кохання в стилі хокку». У лірика таке почуття, немов бойове. Полем бою для ліричного героя – вся міська ойкумена. А сам він – у центрі «інтимних дій»:
«я пишу стихи о тебе
потому что давно не видел
ты уехала в америку
а я языка их не знаю».
Журбу за оповідача відчувають усі читачі, але не автор – і прибульці-закохані, і тубільці-некохані. Такий ємпіричний тягар не минає безслідно для ліричної істоти з тонкою душевною організацією: ще один вірш засвідчує – автор, чи його друге «я», остогид сам собі. У монолозі, зверненому до невідомої дульсінеї, є слова цілком однозначні:
«мы бросились в страсти море
раздевая друг друга
любовь бушевала в коридоре
без спасательного круга.»
Та не варто квапитися із висновками: герой аж ніяк не схильний до ліричного суїциду. Він – живіший од усіх нас живих поетів. Сам по собі, як і не поет, хоч і каже про себе у вірші «жить будем вместе до смерти». Проте і мертвий – більший, ніж живий, оскільки втілений в усьому – ось така простенька думка є головною в цьому школярському циклі.

Семен. Неужели твоя лирическая АСкеза - это энтропия звуков. Ну как тебе писать о том, о чем и сказать нельзя!!!...
А ты не будь боягузом, признавай в себе сам себя, ведь лирика - неуязвимое желание получить благополучие внутреннее, ведь лирика - мощное желание очистить себя от не свойственного телу саможелания...

Желаю творческих успехов. Я верю в твой талант.

ЕленаБелая. У вас есть неуязвимые строки:

а мне импонирует чуткость,
а мне импонирует тонкость,
изводит мужская грубость,
пугает женская звонкость,

а дальше пошла жалкая "галиматья", и слова пошли навыворот, и почему так случилось?

удовольствия суррогатные,
шоколад из сои не радует,
мы на выдумки не богатые,
мы все прежнего реставраторы

И лирический посыл в ложном самомнении "Я", а не "МЫ".

Лучше блесните лирической ересью, и не бойтесь, ваш талант оправдает и вашу душу. Очаровывайте читателя.

Спасибо за творчество.

Игра слова - вот наша жизнь в поэзии!!!

Вот это уже посыл на удачу!!!

Семен С.Ты жертвуешь великую красоту своих чувств на алтарь поэзии. А твое откровение ... - в чем оно иное, лирическое? Ты желаешь объяснить высшее, исходя из низшего, это уже доказано, оно никогда невозможно, а ты попроси у лирического героя поискать любви у величайшей грешницы, разверни в тексте смертельный чет-нечет, а не банальщину, возьми и ярко яви нам свободную тайну любви, связывай истоки в единое русло чувств.

Я просто не понимаю: и зачем я читал такую реальную правду-матку о величайшем грешнике... Мы ведь(читатель и автор) обречены на творческую удачу, только я, читатель, размышляю, а ты, как одаренный автор, хорошо потрудись со словом, и не ленись... воображать, это не грешно...

Желаю успехов.

Семен. А кто заставил меня читать ваш текст. Извините, не хотел я читать ваш текст - кто-то специально подсунул мне лажу...

И - не единица, а двойка, с пятью тысячными часточками - такова моя самооценка моему пошлому, не слишком образному и слишком вымышленному предчувствию озабоченности героя в этом тексте.

Однако, этот ваш - ГЕроиц вовсе не падает духом, а больно бодает меня брюхом... В этом скорее всего есть комический массив натуральной эротики, чем лирики.

Семен. Я верю в то, что вы сможете подправить текст так, что вульгарными будут именно ваши читатели, а не ваша точка зрения на вещи, конечно, если с авторской точки зрения это поправимо.

Желаю вам удачи в творчестве.

Сказзи. У вас прекрасное, уникальное мышление, редкость для нашего интеллектуала иметь такое динамическое измененное сознание времени и пространства.
А в тексте использована паранормальная точка зрения на лирический хронотоп. Лирическое открытие для меня - это удача. Спасибо за творчество.

Джен. У вас обогащенный мир ясности в чувствах и мыслях. Вот и пришла к вам удача. У вас отличная лирика любви. Спасибо за творчество.

Джи, вот и лирическая удача. Вам предстоит развивать свое мышление, у вас - талант генерировать образы. У вас есть образная картина развития удивительного чувства "самости" тождества вещей и чувств в стихотворении. Прекрасно пишите. Желаю успехов.

В этом тексте есть удивительная авантюра, она именно в том, что этот текст написан на Некрасовский или Горьковский мотив угнетенных.
И все-таки, гражданская позиция и плюс переизвращенное сознание БОМЖАКа - не убедительно обработаны автором.
Ведь прямая декларация благополучия людей - еще не совсем ясная позиция для ЧЕЛОВЕКОлюбия, ... и т.д.
В тексте нет авторской внутренней причины тому, чтобы пьяный БОМжак вот так безобразно и натурально нахальничал и к тому еще ехидно приоткрывал всему миру свою вездеуместную философию социального благополучия. НАтуралка - это не образ. Текст - не удался. Как по мне - это опус на тему " ЛюБИТЕ и не более того, чем ёб твою мать!!!. "
Ах, зачем мне так красиво "мыслить", а чтобы "понял" автор - я также есть творец его социального неравноправия в нашем обществе... Рухайся на меня, я так пойму тебя лучше...
Вот и вся причина неудачи этого текста... НЕт в нем настоящего настроения, одна лишь имитация трагедии нашей жизни....

Спасибо Владу за творчество и за правильную точку зрения на мое гражданское невежество.

Вот так и загадочка. Вот и казус. Не верю я в такое. Однако, этот текст можно оценить хорошо, в нем зарифмовка натуральная и есть ложная психо-делия, жаль, что в тексте очень мало тонкого образного мышления,
сожалею, что не вышла стилизация в Максима Кабира - не удалась. Вот и вся разгадка...

Душечка-Сказочница. Я думаю, что Это непервая ваша литературная удача, наверное, этот улов образов и есть Золотая рыбка тонкого лирика - какой удивительный мир, какой динамический ракурс точек зрения на образы, супер -ст=их=о!=твор=ение. У вас отличный вкус на лирику.

Паша. А здесь в тексте - нелинейная обычайка оглашенных...

Стишок-липентрончик

Лапушок. Лапута. Латута.
Крыша с крылышками вышла в лета.
Копирожиться лишь маета.
По-классняцки кадрит мутант.

Паша. Ничё… Хорошенький стих-0-стоик получился , просто люля-текст:

Я и сам под твое лирическое соло намастырил нешуточный опус.

Ничегошеньки

Ничегошеньки , ничегошеньки
Накашетился вдрызг понадегою.
Навороченный лейб-ого-гошеньки.
Жизнь пришла и ушла безнадегою.

Лыва марта. Лямур лохматый.
Лубудовый звук канарейки.
Канителит Гога канявый.
Выпал глаз. Цымбарка на рейке.

Всехным вставочкам – буча и вышка.
Гоша выцепил Карлсона в лес,
Полетать в лепоте - ведь отдышка,
ведь намедни в душе играл бес.

Мамочки, Паша - ты меня удивил, ты же - multy-филосоff.

П.С. multy-филосоff-у

Мальчик. Бэби. Тумба - не малява.
Маломальский садик - не трамвай.
Лучше тихо стихно намалякать
магдалинке мерседес-сарай.

К черту мадарат тупых мажоров!
Водку пить и угощать жрецов.
Маде-ин нерашенский Невзоров
намаздрякал ошабенный зов.

Оглоеды! Объебок общажный.
Зубадеру зыковски вздыбнул.
Жилочку сердешную мара-душ
живчик наживую коротнул.

Паша. Ты растешь на глазах. Спасибо за творчество.

посмішка поета-волоцюги
як плач великого народу...

вже набридли мені ці запалення
навкруги все лукаво опалено
як востаннє поглянь на пагіння
небокраїв трісочку спалено
ти проходиш повз чудо рудого
трясеш жижки під звістку крутого
та ще пак диким квітом плакучого
все приборкуєш гуком пахучого
я ж живим у землю заліз
мої очі трясуться від сліз
кажу холодно від цих завіс
григочу і печусь уві сні
на плече кладе мене баба
розпустила клоччя свої
загуляла паничка в барах
і пришила кобилі свій хвіст
запускає якось приречено
сон рябої кобили в голубочку
забарилась з ковбаскою з печивом
маже лоєм себе тягне трубочку
наче вже мені років нівроку
десь вагони тікають за поїздом
десь життя обривається збоку
ну то як тепер за горизонтом
знову лізти в закохану душу
знати б звідки у неї пороблено
знати більше мені не дозволено
хай тікає бо я просто мушу
відцуратися варварів-байдиків
у кіптяві приборкавши голуба
мого голуба сизого воруха
уловити усмішкою смайликів

Відчуття стану «окриленості», простої щирості, тотальної відвертості, – це не може бути імітацією «такості» людини. Звичайно, в цьому «блаженному» стані момент «неявленого» перебільшує мить «явленого». Тьху.. й не те написав....

маєш запорізьку автентику. Принаймні, нагадуєш мені добрих українських волоцюг-поетів… Проте не вся твоя запорізька поезія на автентиці заанґажована, але ти принаймні її «махновський ареал», ось так я означую твою творчість. Але не тільки – скажімо, вся оця бравадна твоя схима така блатна і східняцька, вона ачи харківська, ачи донецька автентика. Звісно, що твоя запорізька, ніби й універсальніша, адже більш урбаністична, – проте з мого погляду, подолянина, вона, умовно кажучи, вільна, тобто слобідська. Та й якщо взяти будь-якого міського поета, то тебе непересічного – неодмінно треба в якусь таку привабливість видати, бо у тебе такий єпохальний шарм, якого нема ні в київській, ні в харківській, ні в вінницькій поезії. Тож творись і далі... Будьмо!!!

Оце так лексика бавить у твоїй поезії - твою ліричну душу. Це невідворотно… Одне слово, ти хлопчику закохався в Музу, тебе видала білінґва. А потім до твоєї душі взялися слова, які ти ніколи не сказав би, а це вже щось, це наші ліричні гори, - це точнісінько такі ж, як у Господа - створіння, – але все одно у тебе нема проблеми з лексикою. Цікаво, що ти казкар ладу – ти дуже добре зумів передати силабо-тоніку душі, тобі краще вдалися саме ці верлібри. Тепер узялися ще б верби, але що з них вийде, невідомо. Але чому цей текст став перший. Тут немає ж відгуків. Хоча народ його перечитує...

А це щось ти, Владе, маєш від тих італійських інтелектуальних алкашів-герметиків – Унґаретті, Квазімодо, Монтале… Власне, від них значною мірою бере початок українська метафористика вісімдесятих. Першими в Україні метафриками є такі герметичні гуляки, які у 1985 році впорядкували свої тексти на цьому сайті, і там були і тут будуть, а доки український читач про це не знає, то поет вариться у власному соціумі. А крім того, твоя Влад герметичність визначається певною реґіональною ізольованістю. А чому?

Мабуть, мені і поетові Кльону сором у чомусь зізнатися, але я і він якісь не ті, як вічні диті.
Тому хтось нас «веде за словами». А може його веде дух САлмана Ружді, а мене привів за руку дух до нього на сайт. Це дуже ніж дух, невже, ми познайомилися завдяки поезії, а зустрілися не випадково і визначили свій життєвий шлях на багато років вперед. Отак все звичайно називається не тими словами, хоча і опрацювали футуризм, і знаємо про намір поезіЇ генерувати стихію часу, від якої не відвернутися людям. А від мене і від Влада можна відвертатися, тому не радив би людям братися за цю нелегку роботу. І я і він вже взялися – і наосліп творимо слова! Отака абракадабра - ця поезія

Влад, а саме вона - ЗІНА - потребує найвищої активності у відкриванні і в собі саму себе а не молодого чоловіка, який на манір західного прориву у фемінізм вирощеного з прутня в межах жіночої плоті, а це вже суто „внутрішня українська” лірична стаґнаціїя, бо через ламання усталених стереотипів ти - Влад - запропонував культурну експансію на маленьких хлопчиків

Влад ти помічений у спробах необґрунтованих наїздів на читачів-пасажирів цього сайту у момент використання ними “стоп-крану“. Тому не Будь вже таким аж надто чемним поетом.

Дякую Влад. ОЦя поетична подія викликає чималий резонанс, але, здається, Клен належить до тих авторів, які ніколи не можуть бути вичерпані. Його творчість — це ніби перлюстрація до того філософського принципу ПАЦИфізму про нерівну рівність СЕБЕ І НЕ-СЕБЕ: з ліричної посудини духовні струмені наповнюють посудини душ різного діаметру, але всі вони, незалежно від його ліризму, наповнюються тією самою джерельною силою слів.

Хитроумная люлька-писулька.
Ни бум-бум - полоумная тюлька
под уйгур - где висюлька-шкатулка
со стишком и с умом в стиле ультра?

Лусь пРусь! Лусь гРусь!
Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!

Людську душу – в кучугуру.
Юлу в душу , - буду друб.

кЛусь цРусь! жЛусь фРусь!
Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!

Луну в сурму, в лунку думку -
Збуду муку . Збудусь в звук.

Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!

Від тлюблю. В тлум Збручу пуку.
В сумну ружу збучусь щух.

Лусь Русь! Лусь Русь!
Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!

Дух... вщух, вуйку, - здуру вчуд! -
ух бунтують в зблудну душу.

тЛусь Русь! дЛусь Русь!
Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!