LITCENTR

Хоронять луганців заживо.
Зажурене небо велетнем.
Фугасним вогнем розвалено
дамбу загачену щебенем!
Сохне волога земля.
Черги чекають із засідки.
Кордонів відкрита пряма.
Нічні залітають ластівки.
Ось яка воля безсмертних.
Не люди, а банди перевертнів!
Донбасу криваві концерти.
Чечени вишукають жертви.
Згорають хмари над степом.
Співає не мова, а зброя.
Від спеки гуляє небом
беркутів параноя.
Скрипаль заплакав з коником.
Хмари вмиваються потом.
Мати тікає з дитиною.
Дитина упала за рогом.

Антоне, чудово і стисло написане і цікаве те, що авторські риторичні запитання у тексті вимагають цілу палітру почуттів і осмислення себе самого і тексту!

Мінімум слів, а серед них підняті питання:
1)актуальна діяльність подразників духу ліричного героя;
2) активна діяльність чинників самоосмислення;
3) пасивна діяльність принципів як арсеналу успішного подолання проблеми самореалізації;
4) психологічне резонування автора і ліричного героя;
5) психологічні саморегуляції характеру і вихід на авторську харизму;
6) Темперамент вірша духовний!!!
7) табуйовані залежності використаних образів і їхніх матеріальних проекцій;
8) взаємодії семантичного рівня - це конкуренції смислу автора!!!
9) тотальні орієнтації на дух - це вектор автора, що включення у свій потік читача;
10) найстрашніше у тексті це ієрархії автор-ліричний герой, дух-символ-тіло, що утворюють об’єм «Его» та еманації «Я», широкі екзистенції, дерзання під час кризи,

Твоя творча Воля і Совість, Інтуїції і Інтереси, Умовності і Захисти - складають ліричну місію, а не розпачі самоаналізу. Будьмо!

Дякую за творчість!

Антоне, я написав ліричну присвяту Олексію Велічко після прослуховування його текстів на Підкові Пегаса-2014. Хочу поділитися нею:

Олексію Величку

Від скаженої нудьги піднялась Буша до гори.
Дівчата йдуть з божевільної Буші повз пахощі літа.
Зорі Бушацькі, як люстри-ятагани
блищать у закритих очах твоїх.
Старі верби в Мурафі з намоклих долоней
п′ють теплу прозору воду. Без комарів.
Очерети щось мимрять собі під ніс
про плач фіолетової грози у столиці.
Понад Бушем нависла фармакопея
білих ромашок. Цвірінчать нічні горобці.
Липи лоскочуть ніс подолянина,
А столичний поет читає слова напам′ять,
аби позбутись антикварних речей
на Бушацькому полі скульптур.
Які таємниці у віршах без права на заповіт.
Ти, Величко, гаразд, відкрий очі до вроди,
вона не сховає в сейфи Бушацький антиквар.
Вона заримує у сні ґвалт подолянки,
аніж зробить примарою тебе, і мене, перелесника, вислухає.
Ославлю духом віршів невловимі печери.
Хай Буша з важким каменярами перенапружує
перегук сойок, дятлів, шпаків, горобців та синиць...
Якби-то без вигадки навколо ярмарку
почесав собі язика поет білим звуком.
Напівроздягнений червень, за його дверима плавильня
для чорних і білих котів, які перебігають повз іномарки,
щоб їх благородіє проїжджали крізь першу веселку Буші.
Ти бач, який ти парубок, з головою в ярмі пахощів,
що літають хутко, біду не догнавши
за першим рогом. А ось старі черевики після літа
від останнього виклику поетів на Поділля.

Антон, цікава побутова розповідь твого ЛГ, без зайвих потуг і акцентів на параною!!! Міра авторської відвертості - це старша сестра твого таланту невичерпального Лірика! Завітай на якийсь фест до Вінниці! Буду радий зустріти ще одну неспостошенну нашим часом душу. Передай привіт великому і на все спроможному поету, Олексію Велічко! Будьмо разом!

Хай нас усіх Господь милує миром у Донбасі!

У путь останню проводять святих.
Гірко плаче народ на Майдані.
- Україні Слава! - Вітер живих
дух підносить. - Героям Слава!

Пам'ятайте відважних орлят з барикад!
Пам'ятайте дівчат зі студентської лави!
Це з народу виходив юнак, парубчак,
на Майдані підносився після облави!

Підніміть світлі очі на вічні вогні!
На очах ваше сонце міцної країни.
Вічну славу хоробрих у серце зберіть!
Це потрібно живим в живій Україні!

Пам'ятайте повсталий голос звитяги!
Пам'ятайте завжди міцну волю народу!
Ми є вільними духом на землі вітчизняній,
України cлаву не згубимо зроду.

Ой, Миколо, сказитися і не переказитися від сказу-пересказу! Будьмо!!!

Дякую за чудовий опус! Ти обрав і змалював наші одностайні ванні кімнати - як вияв непоширеної серед ліричних істот творчої волі на самих себе і звичайний мобільний текст, але з особливостями розуміння, як можна відкривати таємницю "життя в самому собі".  Припускаю, що царство сваволі у змальованій ванній кімнаті - це інформаційна модель "незалежності України".

Цікава точка зору на "невисокість смаків" автора або точніше сказати співавтора у народній вимові думок.  Шаную такого розумного читача, як ви.  Ви, вважаєте, що авторські норми усіляких вимог до художніх моделювань віршованих і невіршованих опусів - це якісний критерій художньої творчості? Думаю, що це лише дещиця  великої гри у нормованність "художнього стилю", а не захист чи реабілітація виконаного задуму. Мистецтво - це гра в інформаційне моделювання  і не більше.  Цілком згоден з вашою точкою розуміння, 15 plmn, якщо художні, стилістичні та філологічні вимоги занижені у тексті, то наперед  виходить мислення над художніми  "штучностями" зв'язків у моделі-тексті, бо саме вони визначають художнє тло якоїсь там реальності, а не майбутнього і минулого базису, де вони можуть бути взагалі відсутні. Зрозумів, для когось це дуже погано, - бо  найкращий смак і чуття не у оповідача чи читача, а у  реальністі, як  зразкової моделі, опус- це лише  копія  смаків   автора( ба, навіть читача) даного опусу. Дякую, за критеріальне коментування, ви чудово володіє аналітичним мисленням, хай вам пощастить його використати на  користь художньої сучасності.

Чудово, виконано креатурно в обидва тексти. Будьмо!

Я промив прісною водичкою  замулені очі. Отже покаявся. Спілкуємося на різних рівнях. Ви стоїте вище(ваш текст первинний), а я на днищі вашого світу. Я для вас - є унікальний читач-папуас, а ви творець, але не наурочений учитель-робот... все це є те ...,що і в притчі  Велєміра Хлєбнікова.  А чи добре  міркуєте, що написано пародію на ваш текст? Загадково помиляєтесь, друже. Я навіть і не думав про цей іронічний жанр, коли імпровізував уявою над вашим чудовим текстом. Я розумію відносність творчих уяв  і без перетинів іроній та пародіювання! Лірична віра у те, що вами написане, і моя авторська аксіома осмислення матерії вашого вірша - це мене турбує, як лірика. Технологія творчості і відверті вірування у кожного автора свої! Головні творчі параметри складання ліричного контексту  -  це уявні досліди над власною душею, над ново-образами-словами, відповідниками матеріального і духовного світу. Для мене цілком очевидні ці пареметри! Я їх вам колись озвучував. Тому повторюватись не буду. У чому проблема технології розуміння змісту вашої ліричної віри, після трансформування лексем  та аплікації морфем у феномен=слово. Чудо-творчість слів  здебільшого прагматична, тобто фонетично-комбінаторна(адже унормованих звуків і букв у кожній розвинутій мові - обмежена кількість). Мені здається - свідомі неуявні семантичні та транс-синтаксичні феномени із чудо-новотворів, вони для вас теж очевидно проблемні, адже зв'язки просто заміщаються defаkto-адекватно(за класичними нормативами російської граматики) , тому наявна база авторських неологізмів  спотворюється за  абсолютними правилами не лише фонічних полів, а й уявно-філософських зчеплювань згідно усвідомленої бази знань і  якісно-відвертих авторських феноменів розуміння світу, це потребує кореляції і в(за?)(по!)-розуміння.   Так, що  тішитись  немає з чого. Оскільки, різні ліричні парадигми - різні технології  складання в уяві реального світу віри у свій текст - тому різні контексти у даних текстах. Кожен самостійно грає свою партію у живому спілкуванні.  Шукати у моїх текстах  неслухняного учня згідно декількох філологічних параметрів вам, чарівному Поету,  не личить, краще щось споріднене відчувати у контексті співтворчості і відповідальності за справу, бо   справа реально неприємна(  адже слова-новотвори заміщують первинну філософію автора на невідоме, скоріше плагіативне потрактування-цитування за чужими парадигмами, що є вторинним для творчої уяви поета). І звідки таке ясне переосмислення моєї причетності до вашого контексту, ну, не знаю! Я думаю, що питання  щодо розуміння сутності ліричної віри у авторському тексті завжди відкрите усім поетам. Існує безліч правильних відповідей на будь-яку загадку - тому ... Будьмо!

Чудернацькі слова-аплікації у тексті.

Спасибо, радо-весёлый стишок!

Жваво  попрацювали з перелякамии lamapes. Якщо дуже хочете впливати на історичні факти минулого, тоді спокійно посійте власне поле житом і придивіться до нього! Ради точки зору на  вірш-метелик побудований на антифразах до різних  точок зору  тих, а хто  невинуватий... у подіях? Мені, видалось, що  контекст-оповідача  свідомо перебуває у неволі  історичної риторики про "межі". Невже за наказом  Андрійовича Україна отримала нові землі?  А може за наказом Віссаріоновича? А може самого Адольфа! Велика риба ковтає маленьку! Навіщо такі гучні натяки з приводу все-оргативних інтересів у контексті реальних інтересів маленьких людей, але і самобутніх народів.  Масу людей використовували у власних інтересах, як Адольф, так і Віссаріонович. Здається, Андрійович був несамостійним гравцем під час війни, а був використаний Адольфом, взагалі,  усі європейські народи у другій світовій  були використані і залучені задля  конкретних цілей тих, хто отримав владу над  людьми. Якщо "Андрійович" не тропічна фігура, то це проста неточність!  Водночас популістський піонерський сарказм та їдка іронія з пристрастями нижче поясу - не окрасить самого оповідача тексту. Тому автор, що причетний до  оповідача, є  прямим винуватцем ораторської обструкції самому собі! Життя було у "Андрійовича"  коротким, якщо це слово для вас не пуста річ! Спробуйте оповідача розглядати з точки зору саме вашої Батьківщини, в межах власних інтересів.  Якщо  у вас є на Батьківщині цікаві люди, то напишіть, будь-ласка вірш-правду проГероя Соцтруда [url=http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0,_%D0%9F%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BA% D0%BE%D0%B2%D1%8C%D1%8F_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0]П. Н. Ангелиной[/url] в Старобешево.  Дякую за розуміння.

Krajzer, дякую за винайдені слова-алюзії, слова-міражі чудові знахідки, які допомагають розкрити читачеві контекст, а згодом замінити написане у тексті конкретними образами. Наприклад, я цей текст спробував перекласти у власну образну картину:

єтх  прогормашає  на безсліповій  вогнярві ласієчка 
возула прогультяє  дармозбожелість  моруляга крамієчка 
чарвиче перебрає  мележеворне каланвова бісквієчка 
наротоголеще  бурнегаром павучурава  сукроябнієчка   

чуль зболожів’я уречебле жреявогналим грілозомлієнка   
пужно завиживослиє порізічає димилевом розчмогієнка 
фряврой племодівузеї  вокресноме  кругвань  зачеріщаєнка 
вузлопрочокає  безсластівове  жилля заритсає мавостаєнка 

помиловості  родомоночка  радодуляшка окрійная жлопурійка 
добронаждує  вотромар  привчасонену  друймцю ігозвіроперійка 
висумуча  юрволазна  ручотерна цесарка  іжч  гойдоптарівка 

заручальва борогальвна куровчанка мучатрає  в лорайогинкха 
баборницьками  злухутинками  щедроскає цуронівку  марлюринку 
біоктетом хрескає  благолодоря  пломежинає  золоторинку

plmn дякую за дуже цікаве запитання:  "Хто я?"  Мені, здається, я не є вартісним автором, який виправдає вашу довіру і сподівання на духовний прибуток, (я не знаю,  що ви  хочете від мене, як автора, отримати?)  А для сучасної поезії, зізнаюся, я - парадигмальний папуас!

Звернув увагу на сучасні німецькі і вінницькі шкільні газети. Там повно різних творчих і пошукових помилок. Запитав німецьких учителів, чому ви  не виправляєте у газетах дитячі помилки, отримав природну відповідь. Це ж пошук, творчість дітей.  Хай набивають руку. Творчість і пошук дитини первинна стадія креативності мислення, а коректорська робота учителя - вторинна, майже зайва. Задача учителя створити і організувати творче середовище, а не нав'язувати одну точку зору на мовні феномени. Думаю, що з віком і з отриманим досвідом різних пошуків відбувається природний відбір сумнівів, непевностей у свідомості дітей, а згодом виникає не миттєвий, а поетапний шлях народження нової думки у дітей.  Отак і народжується автор зі своїми унікальними враженнями і точками зору на те, що його турбує.
Відома така повчальна педагогічна легенда. Учень Піфагора розв'язав задачу на знаходження довжини діагоналі квадрата, тобто, він зрозумів, що існують числа, що відмінні від дробів і від цілих чисел. Піфагор мав класичні знання, згідно яких не існує інших чисел, окрім натуральних і дробових. Тому вважав, що його учень допустив велику помилку. Піфагор насмерть покарав учня за помилку. Згодом вияснилось, що помилявся учитель Піфагор, а його мертвий учень був правий. Цей учень першим відкрив ірраціональні числа(у яких безмежна неупорядкована кількість цифр у дробовій частині числа). Справді, ірраціональними числами вимірюються діагоналі квадратів з цілочисельними сторонами.  От що таке пошук дитини!

Ніно. Маю різний досвід на свої помилки. Досить багато перевіряю учнівських творчих робіт і мушу їм давати коректну оцінку, ось чому бачу свою "помилку" з різних точок зору.  Однак внутрішньо відчуваю, що  "неунормовані" знахідки-помилки  - це не завжди авторський стиль мислення, авторська точка бачення, унікальна точка відчуттів.  У моїй уяві будь-яка стилістична фігура у вірші - це авторська норма, але колись давно-давно, це була свідома або несподівана помилка першотворця цієї стилістичної фігури. Отже, на яких "творчих" помилках, і в яких фонічних, морфемних, лексичних, семантичних, синтаксичних, графічних полях, можна отримати повніше враження, завершений вербальний зміст( чи смисл)  об'єкта, явища, процесу?  Досвід підказує - як на мою думку, - найкраще,  освоїти класику жанру, а потім змінювати динаміку змісту за допомогою заміщення  зв'язків у відповідних полях, а не повністю руйнувати їх у цьому полі. Метаморфози, деформації, симетрійні спотворення, пропорційні перебіги   класичних стилістичних фігур на відповідних мовних полях - це джерело моєї поетичної творчості.

Є ще один чудовий варіант. Райблука!  Але це слово я вже колись використав у такому вірші: 

Був я у раю 
райським яблуком 
турбував сагу 
тихим райлуком 
я люблю сагу 
люблю сагу я 
люблю я сагу 
сагу люблю я 
дзикучу луну 
бреньком яблука 
я люблю луну 
луну люблю я 
в затінку краю 
де гілля линва 
білим рай-блуком 
тільки ти була 
2006

Дякую вам таку страшну пу-гу, пу-гу. Чомусь невиправдано боюсь злих духів? Але радісні вражання від технічної сторони творчості перемежовані з відвертим переляком перед злими образами-уявами.

Уважно читаєте тексти. Ви супер знахідка для автора. Дякую вам plmn  за однозначні потрактування семантичних зв'язків у  тексті. Ціль записаних мною " чітко неясних" словосполучень - саме в тому і полягала, щоб отримати таке семантичне поле відчуттів "нечіткості" уяви від прочитаного, вийти до загадковості, зрозуміти парадоксальності між речами, тобто, зловите те, що якби натякає на "непевності", на "розмиті", але відгадані образи-символи. Чіткий, конкретний, однозначний образ можна знайти у творчості класиків літератури. Це класичний художній стиль. Я не є той школяр, якого  цікавить віра у простий, однозначно-ясний класичний образ. Я свідомо відходжу від простої конкретизації, реальної деталізації, як це робили чудові класики. Розумієте, для написання цього тексту справді використані дещо  "неунормовані" семантичні і синтаксичні правила, у тексті відбувається заміщення класичних зв'язків між словами на  квазі-зв'язки, на несподівані цікаві "випадковості".  У цьому проявляється  шершавість запропонованого стилю опису неоднозначних явищ і процесів у природі.  Наприклад, виділити тільки електричне поле у речовині вам не можна, його ще супроводжують магнітне поле, гравітаційне поле, поле слабких взаємодій.  Множинність різних зв'язків між об'єктами, явищами, процесами
Дякую вам за "межовий" якісний перестрах відчуттів у  зв'язці двох слів "сузір'я родимок".  Накладання непритаманного одне одному  - це і є граничний перехід до парадоксу множинності у вашому відчутті.  Ясно, що дуже складно однозначно трактувати   словосполучення "сузір'я родимок". Тому і виникає апатія до невідомого вам. Для мене, така відкрита метафорична загадка-ознака, а що це таке? - як і для будь-якого читача. Є загадки, на які існує багато правильних відповідей. А що мав на увазі  автор, коли написав словосполучення "сузір'я родимок"? Здається, воно означає не стільки множину цяточок на тілі,  скільки множину активних,  живих точок, із яких сичать параболічні, спіральні промені фонтану, або множина чорних дірок-джерел на водяному небі у Південному Бузі  і т.д. т.п...

Місто Вінниця - це місто неймовірно-кольорових та чарівно-музичних фонтанів!

Ніно, дякую за зауваження,  згоден,  ці заморені і  закляті слова утворили ці "дряблі" яблука, як і  щедряблука! Зараз виберу із різних новотворів:
"лаком-яблука"
"мирра-яблука"
"маро-яблука"
"вищяблука"
"труй-яблука"

Здається не погане слівце:
сяй-яблука!
Отже, виконаю заміну слів "щедряблука" на "сяй-яблука"!
Щиро дякую за допомогу.

Чудовий вірш!

Оздоровчий саркастичний сміх з високої трибуни - це ще не громадянський гріх!

Розумію тебе. Іронія в громадянській ліриці - це не  наїзд на когось, або чудовий засіб  творчості, що допомагає залишитися автору самим собою при протиставленні різних точок зору на кольоровий світ і  його сакральні події. Хто ще так відсторонено зображає  мить  причетності до громадянського героїзму,  як не іронічний автор, аднак проникнення у громадянську тематику  творчості автора то сакральне! Тут іронія- зайва. Потрібно серйозно і відповідально відноситися до усіх озвучених слів.

Я вітаю ММ з нагородою та насолодою!!!

Браво! Опупейно і епупейно. Нарисна поезія на скелях Літфесту хвилює непритомністю ліричної літургії!!!

А це таки наскальне щастя, от-те-го-о, як його вбіса, ятрований Вірш-короговка. Таке цікаве, по-своєму дурне! Дякую усім коментаторам поетичних клейнодів  bront -а. Я теж вдерся в його творчість. Поки читав  острозькі добротні фронди Дробота, так-таку trek-ову та гуткову осьмодев'яту жиронду Гутковського, то  допік  емоційним голодом увесь народ України. Що ще миліше   у животіючій сучасній Повєрзії, як не провинність осоромитися перед віртаульними рожами з верховними регаліями всенародних поетів! Гучно і добротно пишите, тобто так, наче прете плуга, бо що ж, перевертаєте Говерлюнку київських поетів. Агов! Хто ще  готов к бурдЄ і оболоні! Шикуйся під короговку - bront -а.

Гуляй у наркозі авіст про-творчій.
Нарозхват прокату, добра і зарядів.
Поверзія – це завжди якайсь утроборчість,
якайсь наріжна заздрість   громаді.