LITCENTR

ПАРАДОКС ВІЙНИ

крах міста здіймаю мов кризу на волі
фільмую з абсурду еволюцію тіней
знімаю бунт з форми на межах логіки
мій вияв один – переорієнтація
рефлекси без совісті в окопі – героя
втеча свободи без гасел зневіри
нащадок живої шукає ще правди
хай постріл снайпера демагогію схибить

війна – не помста інстинкту духу
війна – це утопія - нестача міці
мій маятник долі - це скибка хліба -
у ранах душі - в сузір’ях дрібниць
дві кулі в лівиці – як шок а не втрата -
трагедія дуків - жах пекла в словах
інфаркт не від мудрості інсульт не від щастя
стрімка смерть поета прям на очах

аркан безвладдя гуляє з війною
на виклик честі маячить без принципів
і знову падіння стіни за стіною
земля – це руїни без жартів без глузду
земля – це царина добра і блага
видіння сонця з-під штрикачків зла
яка біла щирість суті і слави
ажур в іпостасях душі і дізнань

підсумок з патронами не для азарту
отче без осуду твоє передбачення
осідок Господа мара безхмарна
війна – ця - це шкіц ТВОГО кітчу

ЧОРНА ПЯДЬ

куля не кричи мені у вуха
очі не блищіть у відчуттях
голос мій бувало укріпився
назавжди у шквалі наджиття
на війні фантазії у тиші
чув гармат гармонію на слух –
композитор нищив тесетуру -
в канонаді градів тріщав брухт
унікальний образ парадоксу
в поєднання багатьох понять
з несподіванки витягував із мороку
згадувань занурень кожну пядь

сила молодості - у стилі мислення, а мова - то реальне моделювання думок.

А сопілкар - це хто?

Орда пролила багато крові на Русі!
**********************************
*******************************
**********************************

Таки, справді цей овіяний символами вірш аж надто цікавий своїми химеріями! Моя Душа наїлася, коли не тільки прочитала, а ще й порушила творчу проблематику в тексті.

Цей чудовий текст отримав власне життя! Тому авторський контекст для читачів нічого не значить, проте кожний читач отримує від тексту мотивацію для власних думок.

Розімкнення поета на друзки, розімкнення його слів на символи заради мелодії у звукових рядах. Сотворення після великого складу футуризму і кіномуляжів, привласнення нещастя і полум'я авангарду - ось вона провокація інтересів з імітаціями самого себе.

Який зараз Ґатунок щасливого катарсису поета і його співучасть у сходженні читача до вірша?

Ато, воно й так! бо їй-бо, свистять у вікна глобальної мережі типажі без фактажів!

Николай, как для крымчанина очень круто звучат слова:
"...Стал ты в сутолоке, стал ты руки в боки,
Стал ты лёгкий и непуганый захватчик..."

Это в новом духе захватнических войн! Спасибо за грабрость в творчестве! Держись! Брат!

Ошелешений ритм змісту: цікаве випадкове тьмачання, свіжорстко, мені інтересно прочитувати було ошеледжинсове і кінорокове, майже осліпломентове дихання духу.

О, як добре, коли хтось нотує цікаві символи. Звичайно, цікавий зміст до цих символів, я вже і сам зможу нафантазувати та підібрати до них контекст. Декодифікацією мертвих текстів володію дуже добре, як не як, учився і радянський мехмат у шевченківському універі закінчив.

Цей текст сприяти тим, хто веде дуже важку боротьбу за справедливу оцінку авторського тексту(вірша), за солідарність між різностильовими поетами із будь-якої країни, за творчу співпрацю, за професійну відповідальність і культурність, за конфесійну і расову толерантність, за гуманітарну захищеність поетів у суспільстві, за його соціальні реальні свободи і права на творчість.

ну, це такі собі, інтегральні, майже латентні, думки про супутні властивості "живого" вірша

Ваши аспекты текстовые в радиусе самосознания. Выходите из него на волюшку! Весь мир ждет ВАС!

Углубленный и самодостаточный текст! Ваша версия конкретна, потому что она вольная в реальной жизни глобального кризиса интер -е-сов!!!

Звичайно, що це "свавільний" текст, зрозуміло, що зміст крутиться навколо периферії філософських рефлексій про самокаяття перед невдалим персональним віршем. А вірш просто був замінений мною на матрицю взаємовідносин. У цій матриці осталась тільки іпостась божественної гри в поетичне мислення ліричного образу сповідальника. А вірш просто зник із уяви.

тоді вже відмічати усіх, для насиченнями гріхами своїх друзів, то це - аморально для мене особисто!

Чудово! Оце найвища патетика сакрального життя у театрі війни!

А як добре, Володимире,
перестати писати вірші!
Але, ти наївно жартуєш на читачем!

Галино! Живе обличчя вашого світу! Тільки не обірвати слів!
Скільки свіжого смаку і вартісної радості у вашій поезії!
Впевнено прагнете. Звільняєте легко від негативу цілий світ!
Щасливі муки творчості. Рішуче і енергійно працюєте
з труднощами. Легко згораєте на літаючому даху!

Галино! Таємний вірш. Повсюди триває життя!
Яке багатство на вітрах смертей, страху і пристрастей!
Вірш - ось чергова поразка душі! Яке життя - такий і вірш!
Проте чудово випростане тіло вашого заклятого вірша!
Добре і приємно читати у вірші про все на світі,
серйозно гладити свої думки проти шерсті ваших образів,
переосвідчуватися і збуватися - о!, у вас сповна життєвої сили у змісті!
Ви маєте зухвалу надію від сучасного перебігу життя!
Отак, Сподіваючись на милість ворогів, але втрачаємо непоміченого у віршах, така вона таємниця слів та поетів-друзів.

Володимир! Як ти виживаєш у військовій обстановці?
Як завжди, пишеш коротенькі тексти
а я тепер пишу тексти тільки для себе!
А чи варто розуміти слова персонального поета?
Наприклад, мої слова у текстах не варто і не треба пізнавати!
Їх навіть не треба вчити, бо в них немає традиції, в них є тільки об'єм миттєвих почуттів, досвід пережитого з ресурсом фобій та шоу-халеп справжнього життя.

Як ти під обстрілами ГРАДІВ себе почуваєш?
А ти щось цікаве і очевидне пишеш про цю війну?
Як твої діти? Як у Лисачанську? Тримайся друже!
Ми переможемо усю цю халепу! Не падай духом!

Лирично! Умница! Веско и высоко!

Гуму чорну
палять ді-джеї.
Кулі тануть як віск.
Не гамують ідеї
вогнепальні слова,
аж віддих дисплеїв.
Це ж як
на тарілочці
мінять лакеї
чарівне біле яблучко
замість трофеїв.
І не так-перетак
кравчучко-праправнучко.

А нехай тобі …
Буча сирен і гостей.
Барикада росте
з батарей і дверей.
Зустрічають і тут
віп-гостей без властей.
- А нехай не стоїть на шляхах
наших заячих!
- А нехай тобі, гаспиду,
після жарких півнів
в повиточку з’явиться
криво вилами писане
по воді «ДНР».

Кому у світі – щось не так?
Діти обідрані - збирають патрони без батьків!
Протяжність крику землі залила заливи.
Памороч висілок вирвала переліски з очей.
А я, зупинившись на смертному рубежі,
забарився... І чую:
- Ой , мамочко ! ..
- Ой , страшно мені! ..
- Ой , мама ! .. -
І знову: А де ж ти мамо моя!
А з БТР волає: – А- а--а! - загорівся солдат!
І вже перед кулями літають гарячі кулі.
Упав і злетів. Упав і злетів!
Лівіше вовчого бугра загорілися волохаті кущі.
Згоріли за мить солдати і жарко так, що не встиг
чорний сніп закрити від кривавого свавілля.
Оглох навіки. Онімів назавжди.
Відлуння у вухах, а я - над полями безкрилий,
не почув білих лебедів, що летіли на північ.
Побачив, як стікали кров'ю, стікали рани,
їй-бо... не встиг заволати...
А душі кричали, кричали, кричали...
Розмазуючи мої криваві крила на Україні...
І падали лелеки на землю.
Без тями – у трави гіркі.
Полини, полини, полини...
Хотів підніматися знову.
Не зміг протягнути навіть руки до крила.
Вперше за очима погаснув світ.
Попіл очей стягнув у біль останній подих.
Вітри все наяву колисали крила мої...
Вітри колисали крила моєї Батьківщини.
І маму мою колисали в траві.
А діти кричали, кричали, кричали.

А дівчата з хрестами гвинтівок не бачили крові
на броні і просили їх:
«сделайте милость», не стреляйте!..
А старша сестра, дійсно старіючи,
як від кошмару, затуляючись рукою,
піднімалася дибки над Донбасом.
І командувала тонко:
- Оце халепа! - Ану -ка!
А я не затнуся! Це мій оковир.
- Ой мамочка ! .. Ой рідна! ..
- Вогонь! Вогонь! – Давайте у яму!
І - залп з автоматів прошив ненависть!
У затишку густих отав виростали хлисти.
Царівні лежали поранені - без крил.
Мені голосили ще у вусі: "Девчоночки, не стреляйте!"
Поріділи чисті криниці без хмар на Донбасі.
Наче б кам'яна, моя бабина біль.
Летів із Дмитрівки до дівчаток,
гей сила крил ожила.
Аж раптом озвалася мукою рілля,
і затнулася – впала, як метрва.
Кружляло небо – над нею,
крило понижалося все до землі.
Тихо і ніжно тлумило в грудях,
і терпнули серця – акорди!

Затія – за гроші примусила їх захищатись!
У той ранок пірнав у гуляй-поле, все - в сльозах,
один соловей зависав на вітрах.
Новісінький танк вибухнув
із зрізаних горизонтів.
Прямо з кургану із трьох округлих
тираконів запахло вугіллям.
І ті самі у западні
десять бідних чеченців
у засідці любили свій край.

Як мені викрасити за день
один звук осоружної війни?
Хочу наблизити серця дівчаток
до серця дітей - під лелече крило.
На батареї зелені декорації,
Ат, все у крові. –
І манять дівчат журавлі.
А старшій було дев’ятнадцять.
А ще не було молодшій навіть тринадцять.
Розквітлий чубчик у халепі берез
повний багряних принад.
Я пролітав над курганами,
а внизу сивий ковиль - пахучий до сонця,
Моя бравурна фінтовочка
навперейми зупиняла одних горобців.
Яке презирство у них до війни?