LITCENTR

У тебе надприродна сила розуму, вона не може бути виражена у пародії на твою авторську криптопоєзію, я думаю, що мої  несороміцькі крипти хоч би трішки дадуть читачам осмислити те, що ти твориш у  власній мові для усієї Поезії:

Человема

 Krajzer-y

Ономог навикач человему зоймрей?
Вемроткнул цвещие маунастрі!!!
Цанубичному ночвастралі шов рей.
уніжданенний амхівай воакастрі…

Храмагнула размастри камхіва обаурмі?
Яюга сежвой обужинаів чертвым: а-а-а!!!
Глядерчає телочебно овін яваймер,
Храмагнула лютемних щамер… цляй.

Кашейтанові преобрачера мирвостоїми,
Сорадоня внизвечудельно оверждаявшись.
Птицещінні  омуряжевні онейждаявшись,
соладо  живосконними насільмозриїми.

Висловлюючись серйозно про сучасне віртуальне життя у форматі метаморфоз, автор робить велике діло, бере на мушку віртуальний час, адже має щось встигнути сказати і при цьому нічого ані стверджувати, ані заперечувати. Сучасник-віртуал ледь встигає проникнутись констатацією чергової сегустивної репрезантації внутрішньої істоти. Побувавши на сьомому небі, він, як в кращих зразках подібних буддистських внутрішніх практик, тобто чергових осяянь, зазвичай, перевтілюється майже у всеохопну релятивістську вільну від себе істоту, не тямлячи, що брав у тямки тільки свободу від творчості…

Конечно, я все читаю, все твои крипты и поэзии, 

Сарогтівне
 Krajzer-y

Ратман тхеорилив кляво соролі,
пошамет мюрелій – уо-олемке овій. 
Стиролітеромні боважетирі еяй Ві-Лі.
Аноростюмалій трелямогачемій
юолачрево леліушки в омраллях 
шалавай мануль бих авораче праобій

Криптопоэзия - это же уникальные многоязычные экспромты - языковое "чудо" от автора

Составляй словарь свойнных словосочетаний-идиом.

Лепота творческая -  этакая авторская идея наловить себе разных ветров в мире  звуков, а  форма - это умение "очуметь" и при этом вытянуть за "лямку невероятных  знаний"  преобразования     "лепу"  в ноо-смысл.  Когда стих ломится в открытые окна гугла и прочитываешь в нем неформальный субстрат звуков.  А  читатель вычитывает или угадает собственный "чар" в наитемнейших вольностях творческих.

А ты составляй свойнный словарь "Мужества словотворческие"

Не хочеться обдурювати сліпий сам0твір, однак ясно, форма для будь-якого змісту як сліпа "граматика" до одвічного лепу на  звуках-словах. Мислення оповідача в тексті, який летить у прірву, не може не збентежити уважного читача!  Моя шана таким сподвижникам у поезії!

Варто не репу чисати, а   влетати в старославянские идиомы.

Зтук криплятки
                                 Krajzer-у              
Мнеловек сбедохимил у сонещ.
А прерве чоломца хорловот.
Убиромый  найзерчил  гройонеж.
Зарожиром   ябо  чирвак  ошмот.

Тренсоль райфелицы арь дивчонощ.
Намоснивши арых в мосрах  лиробраво.
Топугленке мли гур  виржал болерощ.
Рамощец вреилайж вузрой флоамо.

Кстати, афористическое, идиоматическое писание стихов!

Иван Грозный - пробраз вашего героя.

Умница!!! Персиковый наратив финала: "...И косточкой оранжевого цвета застрянет август у тебя в груди."

Дякую  plmn  за очевидні і слушні зауваження. Згоден,  текст має  негативне емоційне забарвлення. Нудні, надто випадкові, прозові мовні конструкції превалюють над високими, емоційними, поетичними, позитивними. А самих займенників  у тексті до чорта! Ця морфологічна аномалія свідчить про стан героя оповідача, ліричного героя, як  неадекватну істоту. Його відкриті запитання запалюють у серйозного читача несприйняття їхнього сенсу. Взагалі,   образ  оповідача  використовує  надмір  морфологічних(займенників) і синтаксичних структур(відкритих запитань), а це велика ймовірність того,  що повний  неадекват самотнього в'язня, реальний, а не уявний. Маргінальний герой-оповідач-в'язень виявляє самого себе через надмір особистих "проблем". Відповіді на поставлені  запитання у самому тексті відсутні, проте для читача вони очевидно існують,  a шляхів знаходження відповідей дуже багато, і всі вони є досвідом персонального життя(несприйнятого гламурного світу егоїста).

Николай, построчные троичные циклы - это великое дело для тройной верификации. Умница!!!

Krajzer, просто чудово! Заглушив дзвоном, вимурованим на широких словах

здорово слово    слово оново
шолом слово     слово осново
отчо  слово      слово покрово
добро слово      родослово
вогонь слово     вольнослово
в одноголос    хор стоголос
слово соло  хором слово
здорово слово   чолом слово

Актуально искать всегда. Спасибо за однозначную правду творчества!

Спасибо за адекватное мышление в тексте. Главное то, что  смысл текста указывает на аномалию отношений,  повествователь стихотворения проживает себя в тоталитарном государстве, где права на достойную жизнь и быт личности стоят ниже, чем главнейшие права  государства на его личную  жизнь. Понятно, что для автора не первично самосознание государства!

Конечно, борьба противоположностей! Автор-экспериментатор вправе требовать от читателяи пооригинальничать в комментариях! Но как быть с интересами читателя, если не автор соблюдает золотой закон живого откровения(морали) в социальной сети? Вот как воспламеняется мир!!! Как трактовать смысл в закодированном тексте, написанном на личном языке автора(едва понятном для читателя), если норматив грамматики этого языка для читателя неопределен. Какие потенциальные смыслы несет автор, это точно расшифровать невозможно!!!  А возможна ли вообще реальная коммуникация на етическом и эстетическом уровне без  равноправия в адекватности понимания парадигмы образов и авторского наратива? Конечно нет! Дискурс вольного творчества - это несвобода выбора совести автора! Какова  мантра голосов, какова вера? Где можно увидеть взаимодействие негативного, нейтрального, позитивного на творческий мир читателя?

Спасибо за творчество. Погрузили в зависимое очарование! Относительное рассказывание о нейтрализованном повествователе. Рассказ о претензиях к себе! Адекватно ли соотносите окружающий Вас актив жизни с личным откровение?

valsengam спасибо вам за творчество. Очаровали! Разве не абсурдно, что повествователь спекулирует суицидом в финале текста!  Частное право на смерть есть у каждого автора, но нет этого права у сотворенного повествователя! Какие у вас в тексте очевидные стремления!!! А хотелось невероятного гламура души!!!

А ведь, возможно, что заумь в текстах удивительная случайность, неосознанная ошибочка, этакие шумы, а не знание, сигналы-посылы в будущее. Потому и спрашивают прямо:  всерьёз эти тесты, или шарлатанство? Очень велики риски оказаться обманутым авторами-спекулянтами. Мне понятно, что ты отдаешь дань "сверхчувственному",  "сакральному" в родном языке. Для непосвященных в игру творческую - уход  от норм языка - важная рефлексия захваченного сознанием, она затмевает реальность авторским  самоподобием. На деле  личный язык автора - это эквивалент его духовной стоимости в будущем. Личный авторский язык очень нужен автору в настоящем для ощущения почвы бытия, его тайны-коды распознает обособленное сознание, не  требуя напряжения мышления, оно чувствует удовлетворение, благо,  созерцание, катарсис. Во истину очарование благом творчества в прозе жизни, но ведь благими намерениями  вымощена дорога в ад! Демиург рассудка - в поисках сумрака будущего,  фиктивного, мистического рассвета очевидного и невероятного. И все же у каждой вещи своя логика жизни, свое уникальное мышление, своя память. К примеру, любая река  мыслит, она ищет свой путь к морю, цунами ищет свой океан, мочалка всегда помнит свою начальную форму, при всех деформациях она возвращает себя к изначальной форме. Каково же обязательство личного авторского языка? Только новый алгоритм мышления!!! Куда улетучилось откровение автора?

А как быть с  огромными потенциальными свойствами новояза! Свойство демонизма, злодейства, неуправляемости, занозчивости в авторских новоязах зашкаливает - красноречивое тому подтверждение твой текст! Достоверное ли это знание, чувство! Или это спекуляция субстанциями кодов жизни?
По сю сторону существование, уж точно достачно родного языка для субъекта.   А по другую сторону существования, видать, мало знать родной язык. Нужно создать свой, личный.

Krajzer, умница! Обозначил поиски   смыслов неотложных чувств. Передавай всем потомкам себя в личном языке! Творись во славу собственных растущих потребностей, уникальности,  совершенно усвоенного личного каркаса  языка, новояза Krajzer-а!!!  А вот смысл наглядной образности отклоняющего от языковой нормы произведения - в удобном движении опыта жизни и мироощущения к конечной цели,  то есть на выход из родного языка, как промежуточного этапа кодировки информации о себе и о мире.  Конечно, возврат неминуем, природа берет свое.
Как продвинулась Земля? Из царства животных существ язык-код вышел и пришел во множество скелетных типологий, а потом необходимые для жизни инстинкты были закодированы в языке тварей млекопитающих. Далее, язык природных тварей на месте не стоял, отряды приматов собственное бессмертие увидели в новом языке-коде, который привел к цивилизациям в семействах гоминидов. В свою очередь тяжелый труд и битвы за выживание перед угрозой полной смерти, заложили витальную силу языка человеческого рода, видоизменяя разум и сознание до тончайшего механизма в языках для разумных, играющих  иллюзорную жизнь, закодированную в языковую субстанцию с помощью биохимических знаков, белка. На разных этапах - движком были языковые коды передачи информации.
А вот, есть филологическая проблема. Как планировать будущее в личном языке? Твою  "авторскую" грамматику к "заумным нуждам", алогичным текстам  читателю самому составлять будет неверным? Много искажений выйдет. Главное, что правда жизни не будет осмыслена адекватно.
Если не хочешь бежать от своего смыслового текста-детеныша,  психологического текста-вакуума, тогда  укажи ценность, цель, мечты, стремления к таким мислительным толчкам, дискурсам, сдвигам. Благодарю за возможности раскинуть мозгами. В детстве я очень много читал из творчества Велемира Хлебников, Крученых, Маяковского, Даниила Хармса и многих наших современных авторов "зауми" - полно, едва понял, что эти тексты, есть еще нераспознаными кодами, посылами, сигналами-шумами измененного сознания. Искусственная, образная, звуковая грамматика твоего творчества приводит поэта к настоящему суициду действительности в сознании.  Идет реальная настоящая мясорубка окружающего языка в глобальной сети. Неологизмы на уровне фонетики, морфологии, лексики, неологизмы на уровне семантики, или синтаксиса - все это открытое бессмертие виртуального воображения, ну, если  неологизмы пере-по-рас-трактовать к будущей, созданной воображением транс-жизни автора новояза, уж не будет дейсвительность сопротивляться загадочности ее смысла, а каково биологическое вещество живого слова воображения, дело  уходит к субстанциям сакральным, к мифу-слову, ну, допустим, сознательная неизбежность смерти телесной, а не языковой, очень тонкое тело осознание авторского живого языка! К примеру словцо: схохощу - то ли глагол, то ли существительное, то ли наречие!!! Если мне быть автором этого словца - то понять его легко, цель творчества внутри твоего Я, авторская,  А вот, если мне быть живым гоминидом будущего, тогда метасмысл словцо: схохощу  можно относить к чему угодно: а вообще-то множественность смыслов  одного знака абсурдна и катастрофична для человеческих мозгов, если ее неупорядочить по какому-то закону.  Подскажи, как напрямую охватить бессмертие в неологизме?

Тішуся з цього пружного вірша. Який тонкий на сумління оповідача у цьому вірші-лотосі пекучий наратив. Ви міцнюща на сильні парадокси evgbil. Міцно тисну вам правицю за потаємні думки у заповітному тексті. Без красивих та високих слів усім "філософіям"  ХХ століття дісталось  вашого "вітання"  вдосталь. Ви цим вітальним заповітом, мовби віддали усім  д((за)жар)ум(н)ки ( це використано у змісті рахунки-борги) тих знецінених благовірною практикою теорій, згідно яких мною вивчалась  і заліковувалася держіспитом у тодішньому КДУ грішна практика  "наукового комунізму" від "гучних" філософів-поетів ХХ століття. Палкий пафос первородності  тоді не осмислювався іронією долі, а чи  вартий  виїденого вареного яйця-райця мертве життя у десять днів, що лежить у божевільному холодильнику. Пафос тексту філософський - бо щедра отрута для  власного голосу.  Кревність тонкої д(жш)умки пробиває крижану душу , народжує ч(в)ернечу надію на причетність до соромливого проникнення у грішне безсмертя. Тим часом, ваша пошукова  кмета свідчить про знецінення усього того, що подаровано світову на довічне використання, я про іронію ліричної МАДОННИ.  Подивіться тільки на опале листя на кладбище філософій, гай-гай-да, незаперечні вироки усім крикам,  вседно, наші, мізерні ліричні кружальця сил і кодів, шукають і шукатимуть, як і  все наше кружало-людство на землі, бо околично нас використовують, як і усі наші світи із яйця-райця, заради свого диявольського блага інші давно зморені об'єктивно непереможні спіралі-надсвіти і ненатомлені надістоти тонких метагалактик. Умовно, життя - це тортури, чому нас дурять філофоси?  Однак, ваш неймовірний розлив, як живий  такт, без моїх джумок-ілюзорів, адже примружений Михайло Михайлович Бахтін,  округлий титан-обеліск при наближенні у ті часи "наукового комунізму". Розливайте у віртуальні стакани гіркої насолоди, вип'ємо за "шедевральне здоров'я" нашого часу.

Сергій, згоден - це справді вибір із багатьох варіантів у різних обставинах - одного сенсу, але не за рахунок життя чужого, окрім випадку, коли вільний володар свого життя готовий  стати жертвою заради .... цілі-ілюзії чужого життя. Ця логічна помилка у вірші - як на мою джумку -варта золотого правила існування життя, як сенсу дарувати свої творчі сили світові, а не самого себе у вигляді мертвого.

Що   тотально засіяв у  відвертому вірші, те  тотально збирається у душах нелукавих  читачів.

Дякую за творчість. Гірка, проте нехибна казочка із манускриптів  про Гаррі Поттера. А чому клімат Америки так болить оповідачу у вірші?

Тихо спочити не даєте,  lamapes. Навіть полаятись не можна з вашим алкоголіком Авелем. Оце був у вірші і побачив там чоловіка Авеля і  ...("...я люблю его, но знаю, что опять его убью.") вимер увесь авелевий сві...т...со-вість. Вість пам'яті.  А як вернеться субстанція АВЕЛЯ назад, чи - вічна тьма зашкребе... Eсі несумирні думки затялися утримуватися? Я манить слово, щоб   обдурити читачів. ОТО- щось прояснити і покраяти у зловтіхах оповідача не можна - хай вашему Авелю буде порятунок розгубленої доброї душі.
У мене є конкретне питання, а як відносно духовного компасу-боргу та порятунку авелів-читачів від каїна-автора? Адже ставка поставлена не на віртуальні слова,а  на ірреальну гру зі смертю засобами мислення "автора-каїна" у вірші!

Діловито! Вельми чорний камінь зняв з своєї душі. Як вам, Kurare, оддячити  за таку загулялу і оздоблену філософію протиріч, філософію недаремності і тонкої споглядальності без прихистку у душі верлібру, без патетики в клятьбічній патетиці, невже сурма радості вашого оповідача теж  пірнула в "оксамотиві" враження, що  непідвладні конозистим авторам. Вважаю, якщо не промовив, то не прожив, якщо сховався, то не доторкнувся жерсті власної чистоти, а це делікатна справа таємного неврозу, адже потім шугаєшся усіх і уся, бо відсутня хоча б якась позиція та приховані власні інтереси до захололої жертви власної творчості. А чого лукавити, самограй слів на грані  чутливого "змовкни" убиває в нас лякливих істот, який страх до себе самого, і враз стрепенулися скрижанілі емоції від того, що перед очима внутрішня межа, що кричить "цить!" - зачіпає совість. Кудись поділась моя причетність до  згорілого в серці критерію і оцінки душі вірша, якщо ти сам убив власне життя. Тільки нічого не бійтеся, якщо ваші дзвони видзвонюють словами доброго вірша. Хоча, як ще можна "розпростертися" у судну годину, розбудити в вірші-"портмоне"  затерплу доброту  чортів до праведної дії слів-радарів. Міркую, що варто тут  проживати себе просто поза словами-гніздами, аби  слова-тривоги озиралися і дивилися тобі прямо в очі, а слова-страждання володіли   глухими душами і заставляли діяти по совісті.

Життя без сенсу не втрачає смислу,а в прагненні знайти  цінність оцю є  намір щастя  відчувати силу навіть таємних  друзів-волоцюг.