Олег Коцарев «Сіра гірко» | Публікації | Litcentr
19 Квітня 2024, 21:25 | Реєстрація | Вхід

Олег Коцарев «Сіра гірко»

Дата: 03 Квітня 2024 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 529 | Коментарів: 0
Автор_ка: Олег Коцарев (Всі публікації)| Редактор_ка: Антон Полунін | Зображення: Олег Коцарев


Олег Коцарев — поет, прозаїк, журналіст, перекладач. Народився в 1981 році в Харкові. Живе в Бучі на Київщині. Найновіші книжки — збірки поезії «Евакуація» (2022), «Вміст чоловічої кишені» (2021) та роман «Люди в гніздах» (2017, 2018). Співупорядник (разом з Юлією Стахівською) антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті роки)».



ФЕРУМ У ТРАВАХ

наш вагон так зупинився
поміж густих і високих трав
наче вріс у них і вже нікуди не рушить
чи так можна?

звідки цей запах дощу
в краєвиді до найсолодших дрібниць
пропрацьованому
посухою?

що там робить собака
в стеблах
ледь торкнутих
абрикосовим кольором?

собако
ти більше не Рижик
нарікаю тебе —
Ферум

барабани долі
оминають нас сусідньою колією
чуєш де
впав на іржаву рейку
камертон?
шукай
мо
Ферум
шукай
мо


УЯВНА КАВА

1.
невже знов починатися
невже знову ходити тим самим шляхом
хоча цього разу
в автомобільні сліди посеред лісу насипано трохи снігу
зовсім на денце
він біліє і викликає враження
що це світло від фар
що хтось ззаду їде

2.
безособові конструкції
ходити порожніми конструкціями
де дзвенить вітер
де кожен отвір
нагадує як
у конструкції була особа
розповідає як
її винесло
але без подробиць
тільки навіщо ж нам без подробиць

3.
отже вітер
дожити до такого прогресу
щоб отримати в подарунок
звук вітру в старих великих деревах
звук незгоди його і їхньої
звук обурення
збурення
хвилювання
як того що виникає
коли п’єш уявну каву
як і сьогодні
носити цей звук із собою

4.
уявну каву заварювали ми
й руки тремтіли
непосидюче чекаючи на відповіді світанків
коли нічого не можна
вийти на нічну вулицю не можна
гучно розмовляти не можна
а так хотілось іти проспектом отим біля прапора
сміятися як
сніжинки на освітленому екрані
перетворюються на ілюмінацію

зате писати можна
скільки хочеш
скільки можеш

5.
слухай ти взагалі збираєшся
дописувати той роман
про голубиний театр?

ага от війна закінчиться
й візьмуся

як воно там мало у тебе бути?
ці голуби їхній театр довгі гастролі
потім поїздка до Іспанії
й там ти закохуєшся
в учительку французької?
нічого не плутаю?

до чого тут я?
роман не про мене зовсім
не пригадую щоб я
хоч колись закохувався в учительок французької

ясно
значить нічого ти
писати не хочеш
безвідповідальний
як і всі автори романів ненаписаних

6.
заспокоїтись

7.
говорити
не говорити
ні говорити

8.
сміття — подарунки війни
тим хто добре поводились
он воно скрізь лежить на ледь заспокоєних вулицях
подивись
ніжку за ніжку закинуло
вигнулося
перекрутилося
все йому добре
а нам що ми собі знай лякаємося
підстрибуємо
біля пакетика кожного

9.
пити своє вино пити вино твоє
пити його вино пити її вино
пити вино їхнє
берегти себе для вина

10.
річка так швидко несе свої жарти
нарешті знаходиш куди руки діти
ставиш уявну каву на прибережні сходи
випростовуєшся
на конструкціях особи сидять і ногами хитають
призахідне сонце цілує
так добре
ставити знаки оклику
як це тільки ти вмієш
і жарт з річки виймати
з серйозним обличчям
ніби краба
що поцілував тебе
одночасно з сонцем


ДЕКОНСТРУКЦІЯ

весна перші комарі квітнуть
водночас із яблунями

і через річку-прикордонку
переносять
крапля по краплі
чоловіка

а на тім боці
назад збирають
уже як жінку
уже як жінку


КЛИНОПИС

будинок на сусідній з вокзалом вулиці
перським дроном розбитий
в тіні поверхівки багато

нема тут поблизу кращого місця
щоб підійти і щоб стиснути одне
одного у хвилинах тиші
вона цілуватиме моє кругле маленьке вушко
а дивитиметься на будинок
перським дроном розбитий
і вбиратиме його схожість
на бронзівку-жука що здертися хоче
на поверхівку багато
плекаючи її тінь

дискотека
видуває з неба уламки клинопису

еклектика
кінець дев’ятнадцятого століття
купа наївних рослинних орнаментів
і ослиних колон
але десь далі від уважних очей і маленьких вух
можливо над заваленим чорним виходом
на барельєфі сидить перський цар
із руками порожніми —
з рук йому заєць втік


---

озерна богиня грається в шторм
і грається кінчиком хвилі
грається на своєму озері
може погратись і на твоєму

лісова богиня сміється струмково
бо забула
назви рослин

богиня каміння
міняє місцями
валуни що з каміннями перемовляються
будує
чорну діру з каміння
сонце з каміння
трикутник з каміння
вагіну з каміння
зайця з каміння
підійди поторкнися
які вони всі м’які

богиня людська
теж сміється — надихалася повітря
надуває повітря
повітря її захищає
богиня людська
заходить в автобус
і людям дозволено кілька хвилин
пожити без гравітації

можна теж трохи додаткового повітря?
запитують
вона киває але не чує
дивиться далеко
їй добре


НАВІТЬ НЕ СПОДІВАЙСЯ

Школу розбили.
Фізкультура триває —
Тепер на дворі.


---

під час зливи
у вікні бібліотеки імені смішинки
я з одного боку ти з другого
скло
ек
статично
здригаєтьс
я
у віддзеркаленні
самокат на дереві читає і спить


---

в небі струна луснула
листя налилось свинцем
літо озброїлося
синцем
хто з вас маленькі покидьки
забув глобуса
за гаражем?


ЗЕЛЕНИЙ ДЕНЬ ЗЕЛЕНА НІЧ

темна соснова гілка
впала на світлу траву
в таємний трикутник

режим зелено-зелений контрастний

зелена куртка
пристрасна виставка

голубе миру
накакай на мене

пам’ятаєш
голубе
зеленої ночі коли ти спав
мене ледь не викрали
інопланетяни?


---

Ми ще не виходили з моря,
але наші плечі
вже світилися,
світло крапало з пальців,
берег змагався з чорним у чорне,
запах лизав морду
і спалахи-шкіци гігантських берегових запальничок були
всього лиш кашлями
чи сміхами.


СІРА ГІРКО

обираючи що сфотографувати
Для Іноземців —
яку з двох посічених шматочками росії
дитячих гірок
що ними й далі з’їздять діти

легко виявити
що жовта спіральна пластикова
пасує набагато більше ніж
рівна металева сіра

колір інтрига катарсис що тут казати

та звісно сфоткаємо
її

вибач сіра гірко
тобі сьогодні не пощастило
сама знаєш
сіра гірко
це не ми такі
це таке життя


НЕНАЖЕРЛИВИЙ, ТОЧНИЙ ОРКЕСТР

поглянь-но скільки там хмар повзе —
нескінченний чорний оркестр
на все майже вже небо
оркестр ненажерливий
але точний
клени гне їсть бузок дражнить дахи
горлицю видає заміж

дужа верба його жде
велетенська солістка
озирається за
цікавлено
зараз мовляв почнемо
починаймо ж
ага так

і на оглушному тлі валу хмар
вступає гігантська солістка
так несподівано делікатно
задумано
так архітектурно
що аж розплющують очі
всі чорним оркестром хмар перенажахані

подивися хитає собі головою
мрійливо вивірено
їде струною
нічого їй не існує

так ми всі й завмираємо
тільки одне тут наважується
рух маніфестувати —
велосипед знелюднений
з планети грози не круглої виривається

кружляє навколо верби
тихо жваво розповідає
про форми і форми і форми
щось швидко запитує
верба ігнорує
та оркестр
тільки оркестр
як завжди
йому відповідає


---

Автобусе у вигляді тюбика з кремом,
Звідки ти приїхало?

Я їхало з площі,
Де квітне дерево життя —

На горішньому поверсі
Цокотіли гравці
У настільний пеніс,

На середньому
Патруля з кулеметою
І повістенятами,

А на нижньому
Миша
Підземну річку випив.


---

повітряна тривога

муха з нами
у ванну ховатися
прилетіла

дочка
читає їй казку


---

чорний метелик
у білій залі де читають поезію

підлетів до одного вікна
підлетів до другого вікна
кажуть третя ставка завжди програє
підлетів і до третього вікна

вилетів
повернувся
вилетів

сьогодні вересень
завтра жовтень
післязавтра серпень —
місяці чорно-білі


ОСІННІ ЗАВДАННЯ

наповнені осінню вулиці міста Хмельницький
стають видовженими й витонченими
люди дерева вікна насамперед усе-таки дерева
тонкими й високими
рюкзак поета перетворюється на термос
ви така висока можна я залізу на ґанок художнього музею
щоб запитати вас про день народження цього вузького каштана

сонячне світло
витинає каштани нескінченні візерунки каштанів
заплющують зберліненим вікнам очі

обливається сміхом граційний метафізичний жах
на портреті вбитої жінки
а на портреті далекої річки Бахмутки
вода перетворюється на ностальгійний двір
доведи що це гірше
ніж на вино

знову сонце знову каштани
язички на вікнах
кущі звуків пляжу ростуть у парку
так сліпить
треба затулитися долонею
але й вона видовжена промені
її оминають легко
мов гречані хвилі — мініатюрний острівець чорний

мабуть тобі хотілося б подивитися
де тут визбирують насіння любові
чи каштани чи жолуді чи що
і як тримають у холодних чи теплих осінніх долонях

але ти озираєшся із-за столу
над тобою проїхав потяг
продовжуєш його шлях
витягнутою в майбутню
сяйливу ніч рукою


ЯКБИ Ж МОЖНА БУЛО ЗАПАМ’ЯТАТИ

Ракети — мов паломники — тиняються від міста до міста,
Металіє втома і тягне донизу,
Але шлях триває,
Гортаючи порядком належним
Члени
Речення.

Птахи розганяються по дотичній.
Павутиння тремтить.

Хто ти, місто призначення?
У нас буде мало часу на знайомство.
Якби ж можна,
Якби ж можна було
Запам’ятати
Всміхнені мордочки
Твоїх дахів.


ОСІНЬ ПІД ЗЕМЛЕЮ

відчуй волосинками на передпліччі
як у підземеллі
ще збереглося тепло
закам’янілий слід літа
у переходів поцілунках завмерлих
у барокових арках
знеоздоблених
у садах
де
можна не попереджати
обережно з комахами
обережно з квітами
!


ВОСЬМИДЕННИЙ РОБОЧИЙ ТИЖДЕНЬ

виживальник
виживач
виживайло
виживака
виживаченя
виживайнер
виживьо
иж ви


МУЗЕЙ

безглуздо заперечувати
що ми всі живемо в музеї
хай яка вже кому зала трапилася
пощастило чи ні з наглядачами

сонечко світить на експозицію
усвідомити себе її частиною —
така полегша

розумієш: чи не єдиний відвідувач
нашої установи — вітер

от йому й продамо
книжечки
краєзнавчої поезії
чуттєві
безальтернативні
безнадійні артефакти


ВЕЧОРОВА МЕЛЬОДІЯ

Гаражів дахами
Скрадався Місяць,
Смерділа нечувано
Сигналізація.

Чотири
Божилось, що буде
Три!

Тільки ми не вірили,
Ми
Були вже навчені.


ЗЕЛЕНИЙ ЧАЙ. БУЧА

день дзеркальний
ще не було дощу але поверхнею дзеркала
іноді пробігала хвиля
їхали десь і верталися звуки нових дахів

зелені лебеді зелені квіти
садові гноми яблуньки
велосипед яблунька їхав під гору з силою

зелений чай заварювали не ми
ми навіть не дуже хотіли брати його подушечками
подушечки обпікалися та пищали
ми намагалися відвернутись
і не дивитися зеленому чаєві в очі

ми пили вечір був теж дзеркальний
земля за церквою і в садку була випорожнена
земля розродилась
а в лісі земля із зітханням розроджувалась
або тільки робила вигляд
а потім сміялась і гралась в луну

зелений кіт зелений лебідь жовто-зелений прапор
дощ нарешті дощ десантував своїх дочок
у наш зелений чай
ми бачили
як у чайному світі
летіли клаптики чорного снігу
хай навколо й була чесна ледь-ледь призакохана осінь
як летіли струмочки й медузи димів

навіть на смак зелений чай
мав трішечки-трішечки диму
ні не саме тепер і не саме тут
так було завжди але тільки зараз
ми його зауважили
присмак диму
чи такий що буває коли давно минула пожежа
чи той невиразний в далеких садах
чи дим польової кухні у маскхалаті мжички
чи дим тимчасових незграбних капищ-пічок із цегли
складених у дворах багатоповерхівок

музика десь була поза сумнівом
під дощем хтось фонтан підсвітив наполегливо
парковими стежками
вільно спускався порожній велосипед яблунька
яблука цієї осені були великі як лебеді
під дощем скількись із нас допили зелений чай
стояли і не розходились


ГОСТОМЕЛЬ

біля парку «щасливий»
залатали дах
клаптиком неба
у формі літери Г
і сидять вдвох сміються



0 коментів

Залишити коментар

avatar