Павло Щепан «по кому подзвін» | Публікації | Litcentr
19 Квітня 2024, 18:44 | Реєстрація | Вхід

Павло Щепан «по кому подзвін»

Дата: 21 Лютого 2024 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1503 | Коментарів: 1
Автор_ка: Павло Щепан (Всі публікації)| Редактор_ка: Євгеній Півень | Зображення: Павло Щепан


Павло Щепан — поет, перформер. Учасник проєктів «Стихійні», «U.R». Співзасновник роз'єднання «Грань». Учасник фестивалів різних років: Book Forum Lviv, Книжковий Арсенал, Фестиваль «Ї». Фіналіст поетичного конкурсу «Гайвороння» 2019. Публікувався в антологіях фестивалю «Ї», низці альманахів, поетичній збірці «три_літ_ри» 2014.



мапа тривог

проводиш пальцем по знайомих
містах мов голкою проколює 
щось всередині
там де був і там де
ще ні
ще не запалилася мапа
тривог 
всередині
ще не вистачає 
кількох імен
схрещуєш молитви 
вночі


рана перемоги

у кожного в грудях
болить по-своєму 

палаючий дім
учора

застиглі усмішки
на зблідлих обличчях 
сьогодні 

що у нас забере
завтра?


збіднений час

всього за декілька
вибухів серця 
до спокою думки

очі звернуті до
місця
обличчя творця
і в наступну 
мить назавжди
закриті 
зачинені
замкнені 
замкнуті


***

затихаєш посеред урагану
ти всього лиш сльозливе
око в якому відбивається
затягнуте катарактою небо
сліпий світе занурений у 
життя крізь який пропливає
війна припиняй свій божевільний
танок відчуй те від чого 
втікаєш між сотнями й сотнями 
убитих епізодів й левелів
й годин програних і виграних 
життів що нічого не варті
відкопай себе убитого і посадженого
посеред мертвого осіннього листя
ти все ще можеш відчути цей запах
пороху й докопатися до похололих
рук які заради тебе там 
там заради тебе 
тебе заради там
в найдальшій з кімнат 
кривавого маратону


***

посеред кімнат занурених 
у приглушене ехо
запилюжених із вивернутими нутрощами
сотні й тисячі загиблих речей 
що не варті твого крику 

граєшся машинкою з дитинства
в надії пригадати як воно було
колись не відати що таке 
коли зовнішній світ вдирається 
у твою дійсність

чому ти не готувався?
чому не засинав з думкою про те
що все навколо спопелить вогонь?

чому засинав спокійно з думкою
про те що смерть десь ще геть 
далеко що вона міфічна й не чіпка 
приходить лиш до чиїхось сусідів?

бабуся повідала як бачила 
її на сусідському подвірʼї 
боявся питати на що та була схожа
боявся зустріти її у своєму другу 

у вертепі переодягався в її шати 
брав деревʼяну косу і забирав з собою 
головного поганця щоб потім із ним 
перехилити чарку 
чого очікував 
від цього недоладного 
символізму?


|||

куля змочена у вині
не одне і те ж що й 
кривавий слід

солодко провадить оповідь

вкладаючи пальця 
кінець
у прогалину в ребрах
чутно глухий останній
вітру хрип хтось
заплющує гігантське сонне
старече око на сьогодні
а може й назавжди
зашиває затерплим гіллям 
лінію паралель
но іншій 
обличчя невидиме
силуетне пасмо
зелені долоні
зелене тіло
запах зелених голок
розчиняється в керамічній
блакиті


ооо

зацвітає біль
у полі посеред 
зими червоним 
відбитком
дірявого чобота
свистить вітер 
розсипає
підкинуту землю
навколо
тремтить усе
кола
хтось намагається
достукатися до тих
хто під землею
шепочуть правдою
рядки заповітів
долоні порожні
затиснуті й похололі
не відпускають
геть


по кому подзвін 

померлі ввижаються 
нам у постатях
снів і наяву

живуть тут зовсім поруч
ходять на побачення
стискають зернятка 
молитов

кожен четвер
як привид життя

по кому дзвонитимеш
завтра, дзвоне?

може мене забереш 
від шибениці часу

вміння зупинитися
перед пащею страху
вміння зупинитися 
вміння
тут



1 коментар

Залишити коментар

avatar