Роман Григорьєв «примари ніби оселилися на рибній»
Дата: 20 Жовтня 2023 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Роман Григорьєв (Всі публікації)
Редактор_ка: Євгеній Півень | | Перегляди: 4867
Роман Григорьєв. Народився у 2003 році у місті Миколаїв. З 2018 року займався у гуртку літературної творчості «Альтанка» Дитячого Центру позашкільної роботи Корабельного району. Наразі навчається в INALCO, Франція. Посідав призові місця на всеукраїнських літературних конкурсах. Брав участь у онлайн-резиденції «Літізоляція».
***
Співаю з водою
у роті
аби не почув шелест
І не розгомонівся серед
щавлів, кульбаб
трав-шпигунів
і не поїхав чимдалі
в один день
бо наврочили
що очі
І кожен день темніше за квіт
дрібних веронік і забудь
мене ні
ніколи тримається подертими
нігтями за руки
і коліна підім'яті під
воду
з якою співаю
***
про те як покосились ворота
разів зо п’ять мені марилися
холодні цвілі кімнати
посеред свята
марилися дні в яких
на зупинці стояв туман
непорушний і блідий
він вдивлявся в кістки
залишилось три дні
дивись у небо дивись
я бачив їх
примари ніби оселилися
на рибній
дивись
бо заплющувати очі
не можна
і слухай як тремтять ворота
серед нічної зливи
разів зо п’ять мені марився дощ
тому я дивився
21/02
***
нічна димка після салютів
петард і зварювальних фонтанів
в ній з'являється сусід і просить вимкнути музику
Сет закінчився а смог
перетворюється на манну кашу
щонеділі зранку після вступу
Охоче чіпляється за рукава
я не пам'ятаю хто вимкнув світло
бо тоді вже дочитав як руда дівчина стоячи на руках
триматися
соціальна дистанція
Ти читаєш у голос абетку
в моїй кімнаті
димно
***
небо в стьобаній сорочці
ніби пил позбирало на собі
і рожевіє все наче збирає волокна
а як трішки повернутися
то вогнище з лісопосадки біля пляжу
де я запивав річною водою змарнілу риску
що по волі проживала метаморфози
по черзі обертаючись то олівцем
то яблуком
наприкінці до мене вже говорив Гефест
стряхнув пил зі стелі
показав усі тридцять два і
побачимося
почулося
небо в сорочці і близько не по подобі
***
Хапався за всі мотузки
тільки-но зіграти пісні
на церковних дзвонах
ледь не летів за ними
аж коли зрозумів
Хочеться щоби очі були камерами
аби хапати все те
чого зараз не видно
і не забувати
звідки взявся взагалі той дзвін
так і почав кліпати сторонами
аж поки не збереглося про
Інший кінець мотузки
такий же підпалений
Із вузлом
В кінці.
***
Квіти на тимчасовій терасі
квітнуть швидше аби тільки
побачити
тільки-но встигнути
від того і сохнуть чи то
садівник
точно такий тимчасовий
викликає в них жаль
від одної присутності
вони біло-червоні з листочками
Якими різався кілька разів ненароком
садівнику вони квітнуть і пахнуть
аби тільки провести
чи вивести
навіть в вазонах в них волі
як прив'язаності
Тільки садівник дурний
***
Павана
тоді була така чиста і вправна
на чотири чверті я прокидався
імітуючи стрімголов рух в щоденну точку призначення
Виділити тоді який ранок кому належав
було так само як зірватися у подорож
бо часу тоді було ніби правил коли ти сам вдома
А єдине що було в голові це несанкціонований продаж оберегів
Таких матових ніби я їх вручну шліфував
Гальярда
неймовірна в такому прояві
що я впевнений тут вона була вічною
без передумов чи трьох чвертей
все по тактах по парах
розуміння її новизни
стало народженням
Гальярду виконували після павани з якою вона утворювала двочастинну сюїту
таким чином я застав народження
Якого ніколи не мало статися
наслідки і запальнички
Поперек стану ніби
на шостому поверсі крізь
майже панораму видно
щогодини за будильником
ти брав мою запальничку
відкривав двері і висовувався з вікна
мені стало дурно як з-за столу
вилетів і світло повимикав
А сам в павутинні
з зашморгу воно таке неузгоджене
цвіле і тією ж мірою блискуче
Це є наслідки які я шукав
але знаходив свої запальнички
я звідки
втік здалеку
Звідти де таких голосів
я б ніколи не чув
ти знаєшся на слуху
і краще б ніколи не звучав
***
зіниці в мене зазвичай
опущені відкидаючи
Тінь
бо відкриті очі
ніби ти щось приховуєш
брешеш а я
Ловлю
кожне слово
чи я тебе налякав
Тет-а-тет
Вона схилялася над поверхнею океану
дивилася на власне відображення
в розколотих хвилях
вона тремтіла і з тим
змушувала тремтіти те
що було між поглядом і люстерком
здригалися й підошви чобіт
намагаючись скинути мене
цей крейсер дзижчав
ніби прохав щоб дзеркало накрили
цупкою непрозорою тканиною
чи бодай закинули його плащем
а в погляді в неї стояв фрегат
від юта до бака
виготовлений з найкращого дерева
з бавовняними вітрилами
він стояв прямо всередині
грівся на єдиному проміжку сонця
на ньому нічого не тряслося
А з екіпажу там був лише хлопець з
такими ж бавовняними очима
якими він дивився на неї
і просив пошепки лишити
мій крейсер
на цей раз
0