Марічка Сташко «зовсім тихий зву»
Дата: 21 Листопада 2022 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 3966 | Коментарів: 1
Автор_ка: Марічка Сташко (Всі публікації)| Редактор_ка: Антон Полунін | Зображення: Марічка Сташко
Марічка Сташко — поетка, режисерка. Народилася в Івано-Франківську. Навчалася у Київському національному університеті театру, кіно та телебачення. Фіналістка конкурсів відеопоезії «Видимість» та «До слова: витіснене покоління» від CYCLOP. Вірші публікувалися в поетичному щомісячнику «Листок», журналі «Парадигма» та арт-дайджесті «Солонеба».
Перекладає з англійської, зокрема вірші Сільвії Плат.
/
зовсім
тихий зву
[к]
серед далекого попелястого ландшафту
що тримає у своїй пам'яті
великий ліс
писк у вухах
ніби від спалаху
виблискує лезом у темряві
кожногоразу як
стає тихо
кімната розширюється І наче набрякає
до іншого кінця не дійти
щось не дає
чи то страх
чи дерева між будинком і дорогою
/
двері
затікають досередини
проступають
наче
вимкне-
не світло
стихлих обіймів
тісне мовчання
як
пауза посеред музичної фрази
/безмірно прекрасної/
терпне
потім
довго поволі відходить
І
стискається
знову
/
умоїй.поштовій скринці стався вибух
той де влучило у житловий будинок
зменшена до листа
копія
розкололася
на друзки
від далекого звуку
залишок будівлі пульсує у грудях
новий роз'ятрений орган
стиснутий
у власних обіймах
/
дрібні шви
біля коренів чужих гір
завершуються виром будинків
у небі над Поштовою площею
покриваючи
тонкими червоними лініями
всю відстань від зап'ястя
[почерез зиму]
додому.
бачать не очі
бачить передчуття осілості
у далекому тихому містечку
де у спалахах на небі
вчуваються спогади зі свого-ніби-чужого дитинства
ми біжимо
і затуляємо собою
Горизонт
/
досить лише підвести погляд
там є усе
що замовкло і нанімо виривається назовні
роз'єднані зерна гранату
сонце
сідаючи
хапається за горизонт
небо
наче церковний дзвін
заповнює простір
звужуючи його до власних кордонів
І
вийшовши з цього звучання
усвідомлюєш себе ніби
щойно
/
пташка
б'ється у скло розкрилено
повертається
світло надто якраве для втомлених очей
кімнатазнову оголена
одягає фіранку як
наречена
ситцева вразливість
позичена у Myro Klochko
такої прекрасної в обіймах
повільно
розвівається
І
завершується разом з вітром
0