Анна Грувер «Кордони» | Публікації | Litcentr
19 May 2022, 13:00 | Реєстрація | Вхід

Анна Грувер «Кордони»

Дата публікації: 23 February 2022 о 21:33 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2519 | Коментарів: 0
Автор_ка: Анна Грувер (Всі публікації)| Редактор_ка: Сергій Стойко | Зображення: Анна Грувер


Анна Грувер народилась в Донецьку в 1996 році. Студентка Інституту Юдаїстики Яґеллонського університету. Вірші друкувались у журналах «ШО», «Контекст», на порталах Litcentr, Soloneba, «Ф-письмо», перекладалися польською, румунською, литовською та російською мовами. Перекладає з польської та на польську есеї та сучасну поезію (переклади оприлюднено у журналах Kontent, «Ф-письмо», на порталах Litcentr і KyivDaily). Авторка збірки віршів «За вашим запитом нічого не знайдено» (2019). Співредакторка журналу Paradigma (2019-2021). Живе у Києві.



ПЕРЕСТУПАЮЧИ ЧЕРЕЗ СТАРУ ЕСТЕТИКУ
Р. і Н.Х.

*
Скільки разів у випадкових відображеннях ми зустрічалися з нашими тілами та боялися підняти очі? Заборона дивитися у вікна автобусів — ці поверхні спокушають вивчити власне обличчя як обличчя.

Як обличчя:

тих хто дихав у вухо
тих хто насилу розтискав коліна 
тих хто лишав у землі як у землі як у землі позбавивши поетичних зрівнянь, 
тому ми завжди запам’ятовуємо їхні обличчя краще, ніж власні: сліди від проколів, розширені пори, волоски, порвані судини. 

*
Після випускних іспитів зістригла спогади про те 
як мати тягла її за косу через шкільний двір
батько ще перед війною повернувся до Ефіопії 
від дома що не був домом залишився лише другий під’їзд 

— Гучний гул? тому що я в метро, зачекай, вийду
з-під землі. Тобі було б цікаво послухати, як
броньовані вагони пробивають у час пік перепони епохи — 
зовсім інший звук, відмінний від наших, вони нібито трохи
підвивають вовками, 
чуєшшшшшшш?

< і заглушується.
голос кілька разів намагається пробити стіну шуму, але марно: 
вона продовжує писати уривчасті повідомлення 
надсилає фотографію латинського напису над колонами 
FRIDERICVS GVILHELMVS III. STVDIO ANTIQVITATIS OMNIGENAE ET ARTIVM LIBERALIVM MVSEVM CONSTITVIT MDCCCXXVIII >

мати так далеко що згадка про удари її кулаків
приходить тільки вночі пульсуючи ледь чутно в потилиці
коли спинка ліжка розмірено б’ється за стіною 
ніби не існувала 
наснилась 
розсипалась
разом із цеглинами від прямого республіканського попадання 

Касир байдуже вивчає студентський квиток
Відпиває каву з пластикового стаканчика

чи могли ми уявити можливість потрапити до холодних залів 
берлинських музеїв коли на спортмайданчиках 
танцювали хіп-хоп старшокласниці зі смугою шкіри між стрінгами
і джинсами з ЖД ринку
 
вона слухала Ghetto gospel Тупака проколювала долоню голкою значка 
намагалася походити на них намагалася не походити на них
і билася з кожним хто плював її молодшій сестричці чорна мавпа

Я залишаю рюкзак у гардеробі 
Гардеробниця несе на відстані обережно як вибухівку хоча
Радше як вонюче сміття 

подружка залишила лежати в нічній донбаській ямі
розбирайся сама блін тебе ніхто не змушував
приходити пити роздягатися ти блін хвора сама наривалася ок
встати та плестися до зупинки куртку пов’язавши на поясі прикриваючи 
велику
вологу 

Постійна експозиція

пляму між ніг

*
Ти помічала, що відвідувачі
більше схожі на акторів? 

Р. соромиться старих брудних кросівок там, де 
зачиняється вихід до живої натури та починається вистава: 
інші — в квадратних рогових окулярах — ховають підборіддя в хустки, 
вони перемигуються зі старими знайомими, з деякими 
портретами кокетують.
Неофітів не люблять. 

Входячи до музею, входить у сценарій,
і експонати слідкують за її грою як глядачі: 
що станеться в кінці? 

Йду до тієї зали, яка насправді мене анатомічно цікавить, 
але пройти наскрізь і не звертати уваги на інші дуже неввічливо 
Нас вчили бути ввічливими 
Тому я зупиняюся біля кожної таблички 
Читаю не читаючи, дивлюся не дивлячись
Щосили удаю себе за ввічливу— в склі все одно бачу неввічливу

*
На білий мармур 
внутрішньої сторони стегна лягає тінь — 
і здається, що крапля стікає з ноги раненої амазонки.
Зараз розіб’ється о підлогу, це може статися будь-якої миті,
наприклад, у чужому туалеті. 

Я дивлюся її очима на залу, як на в’язницю, де античні скульптури не рухаються до свободи з постаментів, і охоронці пильнують, щоб вони не розмовляли із нами, не маючи права зронити краплю: народитися в смерть — теж заради врятування світу? 

Я знаю, що вона прийшла сюди
порівнювати свої плечі та їхні плечі
свої груди та їхні груди 
свої губи та їхні губи 

і якщо між ними є різниця та немає різниці водночас, що таке ваша краса,

якщо вона шепоче Ghetto gospel, роблячи крок з постаменту? Руйнує захисне прозоре скло
заради єднання з зображенням,
із власним тілом, 

переступаючи через стару естетику.



А

досліджуючи екватори словників
йдучи за лініями літери А
з обох боків
зустрілися нагорі:
 
її гостра верхівка прагне проколоти папір
чорнильні ініціали впилися у наступну сторінку
твоє ім’я 
римується зі схованими в тіні причалами переповненими нудьгуючими човнами
безмежним небесним склепінням над головою у вересневу ніч
 
А 
аа  
 
Різні регістри 
 
А-а 
 
            вигинається язик 
(проста вправа для виправлення дикції від логопеда)
            коріння 
            дивна рослина 
            
анатомія розквітає на рівні ботанічних ілюстрацій
дивлячись на шкіру зблизу 
важко зрозуміти як одна істота може покохати іншу 
адже в обох є вона
                        (дерма, 
dermis).
 
літери склади слова
дивні рослини 
 
товпляться у словниках, заважають рости всіма префіксами
та флексіями, я не хочу забути твоє ім’я, 
вдумуючись у ці сплетіння. з якої тканини 
з якої мови ти з’явився в цьому тексті
 
рослина людина назва ім’я місто на 

А

*
На початку тих холодних днів, не очікуючи на війну,
під мостом похитувалися хлипкі катери, ми дивилися у ненадійну воду, 
мати крізь товщу намагалася розглядіти моє майбутнє, але
їй заважав дощ. 

можливо, я можу чимось тобі допомогти? 
10.03.2021, 17:10
Показати цитований текст

На пристані вільні як ніколи раніше пізніше як ніколи
підлітки нагадували повітряні кульки 
дорослі йшли услід
повільніше повіль-ні-…
ще проводжували поглядами 
поки вітер обривав поводки і 
над дахами нас важко було відрізнити від 

ну, я б запропонував тобі все ж таки поговорити зі мною, якщо чесно
11.03.2021, 06:38, <.

плям, викривлень, вад зору, птахів. Я купила парфуми у флаконі 
з товстого скла й еклери: нудотно солодкі. Старшокурсниця
запалювала на сходах гуртожитку в хмарному халаті

от скажи мені до речі, як так сталося, що я відчуваю нас як Грейс із Догвілля (ти Грейс) і я той нікчема-письменник, який не пише книжки, але вигадав свою мову, яка бичує пороки сучасності 
11.03.2021, 06:43, <..

а тобі подобаються колони? 
11.03.2021, 06:53, <…>
Показати цитований текст

— у купейному вагоні
йдемо повз зачинені двері
визирає війна війна поцілунок випадковий супутник 
від вікна до вікна від фіранки до залізничного простирадла 
з вологими смугами невідіпраних спогадів. Тепер я 
намагаюся зосередитися на своєму минулому, як на обережних кроках 
у лісових сутінках, але мені 
заважає дощ. 

я часто думаю про колони. мені подобається ідея колони. 
11.03.2021, 06:53

я думаю, ти ненавидиш колони 
11.03.2021, 06:54

я буду мертвою собакою яка оповіщає мертвих про те, що ти прийшла до них 
11.03.2021, 07:05, <…>:
Показати цитований текст 

Порахуємо, скільки слів нам потрібно використати — 
лише для того, щоб вранці, на світанку, блакитному від випитого тобою, 
позеленілому від викуреного, а врешті-решт брудному від мішанини 
бажань, виписати переповнене займенниками, змучене
це: 

я люблю тебе. я не люблю більше нікого, окрім тебе 
11.03.2021, 07:18, <…>:
Показати цитований текст 

і заснути
і — заснути і

заснути і заплакати уві сні, 
довго плакати уві сні, 
спати і плакати, 
бачити сни, 
плакати уві сні
крізь сни і сни.


*

Вночі ми літали на канатних гойдалках, схожих на 
черепахові панцири, я побоювалася любити її, ніколи не називала 
подругою вголос, наша дружба тривала недовго, вона казала: 
завжди хочеться дати тобі грошей і нагодувати, вона казала: 
я не буду працювати ані дня, а потім помру; вона казала: 
я візьму ще один кредит, я все одно не буду його сплачувати, вона казала 
та не обманювала: вона не платила, брала кредити, їхала автостопом, 
потрапила до лікарні, але 
я сподіваюся
збрехала та не померла
я все ж таки сподіваюся 
що 

навіть вона не завжди знала
завчасну залізобетонну правду, бо правду 
не роблять з заліза і правду 
не роблять з бетону, моя подруга мала б знати про це, бо тоді
занадто висока ціна у правди: залізо — це завжди про неоплачуваний труд
робочих, бетон — це завжди про корупцію, привілейовану кров.

Привіт. <і м ‘ я> сказала, що ти любиш <п р і з в и щ е   р е ж и с е р а>. В кінотеатрі <н а з в а> ретроспективний показ, підеш зі мною? 
<т о ч н а   д а т а> 2015

привіт! дуже хочу піти, але вибач, я зараз не в <м і с т о   я к е   м е н і   н е   с н и т ь с я> ((
дякую за запрошення 
<…> 2015

Дуже шкода. 
<п а м ‘ я т ь> 2015

Може, колись потім.
<в і й н а> 2015

І вона заснула поруч зі мною: 
залишила сам на сам з містом
польоти у клітці ліфту
Останні кадри я дивилася сама 

Вона пірнула глибоко до інших фільмів та інших снів
Вона пірнула глибоко
Можливо вона 
вона ніколи більше не
не
не виринала 

Веснянки на зблідлій шкірі. Світле коріння чорного волосся.
Хотіла б я вчасно тобі сказати: я боюся полюбити тебе, 
танцююча в темряві.
І обережно зачинити двері,

поки ти не сплатила свої смертельні кредити.

«Студентка <п р і з в и щ е> відмінює німецькі дієслова, ніби співає пісню»
<з нелегально побаченої характеристики з особистої справи>

ich — scheide _____________________________________________du — scheidest 
er/sie/es — не розлучаться ніколи на відміну від  _______wir — scheiden 


*

A.V.

старий великий дуб удень
наспівує рипить про ті часи 
коли ти був не злий і молодий 
у риму думав і йшов у ногу
збирав склади під деревом сидів 
осмислював життя крізь дієслово 
у марній спробі вивчити урок, 

але щось порушилось. Щось порушилось, і потяг зійшов з рейок.
Одного разу ти, спускаючись до метро, озирнувся, 
зрозумів, що доведеться пересаджуватися на наступній станції, 
а ще — що життя майже пройшло, що життя марно пройшло,
а ще — що ти нічого не зрозумів, 
а ще — що ритм не утримав ані тебе, ані твій розмірений буденний спокій, 

але це вже було неважливо. 
Пізно.
І потяг вирушив, а ти гортав стрічку фб, забувши про це 

а дерево в пітьмі рипить рипить 
на ньому кіт не спить,

але далі складувати слова у стовпчик вже нестерпно.



КОЛИ ми/нам (?) ПІДІРВАЛИ ЦЕЙ ХЕПІ-ЕНД 

Ти не пам’ятаєш затоплений вихід із метро на околиці міста: 
назустріч нам стікали перехожі у цератових дощовиках, як 
різнокольорові швидкі риби, вони рухалися у воді впевнено,
жваво, на відміну від нас, спочатку занадто чистих, а потім 
забруднених від джинсів до голів. Всі дивилися повз і униз,
риби не помічають товсті стінки акваріуму. Риби не 
помічають стінку, доки не наштовхнуться на скло, 
але пам’ять 

дозволяє їм забути зіткнення: 
удар, удар, забуття. 

Піднімалися догори залитими сходами, перестрибували 
калюжі, ти був незадоволений — як завжди, якщо невчасний дощ, 
зростання євро псували твої плани, — гидливо піднімав комір і 
підтримував мене за лікоть. Чуєш? Там, там. Що чую? 
Ритми там: 
нагорі божевільний ударник барабанив у каністри та дерев’яні 
шухляди. Іржаве залізо здригалося перед ним, він сидів на 
картонці, одяг прилипнув до тіла. Він бив, дощ 
бив і розбивався об кришки, об дошки

об дошки, 
дощ бив об дощ, 
долоні били об дощ, вони 
відбивали біт на околиці міста 
під [короткочасні] зупинки біля пульсації метрополітену 

і свідки не зупинялися, 
тебе дратувала його молодість. 

Його 
виголена голова, 
знята в’язана брудна шапка. 
Бруд на його руках, 
в’їдливий бруд 
його біту. Бруд 
його бідності. 

Бризки від ритму 
вразливості, 
захисний поліетилен газетних кіосків і байдужості перехожих. 

Ти пам’ятаєш, скільки коштував тоді блок твоїх сигарет? 
— запалив, і увів мене звідти. Не чуєш?
Ми запізнювалися, але нікуди зрештою не встигли 
через дощ. Через

"довбаний дощ”, — як зронив ти два слова дорогою 
назад до тієї ж станції. Я посміхнулася йому через твоє
плече: і тоді він знаєш що? 
він тоді знаєш що, 
тоді він
широко посміхнувся у відповідь 
і відбив і 
відбив 
посмішку по залишках зливи під вітром, 
по відбитку 
похмурого з похмілля мегаполісу 
з піднятим коміром, прямокутними окулярами, 
твій погляд — 
він б’є. 

Твій погляд — він розбиває, 
спроба дистанції, 
б’є.

Дощ ішов увесь день, він розбив. Ти й досі відчуваєш удар,

удар

і відголоски скла.



*

в різних кімнатах різних країн 
в однакових чорних квадратах конференції 
ми зберігали мовчання

як єдиний атрибут 
позичений у стін покинутої аудиторії 

Pani Aniu?
— jestem
     obecna

і стільці 
стоять довкола довгого дерев’яного столу 
у них високі спинки 
темно-червоного кольору 
майже чорного 

заримовуються зі стільцями на Placu Bochaterów Getta
не тому що я нелюдські бездушна щоб порівнювати 
пандемію з війною 
а тому що ми дивимося на них просто зараз
на фотографіях порожніх стільців на екранах ноутбуків 
аналізуємо 

у вікні сад
і лавки під розкидистим деревом 
сходинки другого поверху

димок не летить тому що ніхто не палить біля входу
важливо не це. важливо щось інше, чого
ніхто не 

за вікнами квадратів нашої присутності співають птахи 
у саду שירים פורחים
¹פרחים שרים 

¹ — Пісні розквітають, квіти співають.



КОРДОНИ ПОРУШЕНІ

Нещасливі спогади в стані спокою,
коли нещастя — лише шум і не 
<…> і, накривши вухо подушкою, забуваєш помічати 
гудіння шиномонтажу під вікнами, перенасиченої звуковим 
сміттям 
вулиці. Спокійне нещастя. Нещастя, яке не потребує 
втручання. Нещастя, яке не вирішується. 

Так народжується 
не щасливе покоління, а 
покоління нещасне нещасливе

(прихильники ресайклінгу, ми придивляємося 
до чужого одягу, дзеркала секондів показують нам 
чуже щастя, 
розмір наш, але чомусь воно завжди знизує плечима,
завелике в плечах; 

вийдемо з примірочної: я штовхну двері
від себе
у своє нещастя, ок? —
нещасливі часи, нещасливий вітер, морозний дим). 

/ Я 
<…> коли пізно ввечері поверталася 
з факультативної лекції теорії перекладу:

у величезному залі 
з нахиленими рядами, здавалося, зачаїлася загроза щомиті 
обрушитися на професора, 
і стеля —

на нас. Фобія: 
поруч зі мною сидів хлопець у піджаку, 
від нього тхнуло потом, амбіціями та хотдогами, він удавав, що занотовує факти про арабські годинники, а сам позіхав і гортав стрічку російськомовного фейсбуку,

на спинці стільця вишкрябано: feministki?
зверху: nazistki!

до закону проти абортів далеко, але заборона 
дихає за нашими спинами: ми обертаємося і бачимо 

СТІНУ

у випадку пожежі ми як натовп диких тварин затопчемо одне одного розчавлять окуляри хрусне скло під підошвою нудьгуючого магістра, 

але пан професор продовжує озвучувати слова з жодній живій душі не відомим звучанням — і вони оживають зеленою стіною 

вона захищає мене
коли я повертаюся повз старбакс і підвальні бари 
у вітрині капелюхи звисають з манекенів на знак прощання
ти не прощаєшся зі мною

Місто  
Ти 

залишаєшся
зеленою стіною між мною і переходом у говоріння
живою стіною мертвих мов 

culpa levis, 
culpa poena par esto, панство
(?)

хліб за зачиненими дверима перетворюється на вчорашній, я 
зав’язую шарф, самотності розходяться різними шляхами, 
іноді перетинаються. Ми прощаємося? 
— нещастя, любов, сніг.



0 коментів

Залишити коментар

avatar