Катерина Бойко «а світ широкий-широкий» | Публікації | Litcentr
01 Грудня 2021, 16:56 | Реєстрація | Вхід

Катерина Бойко «а світ широкий-широкий»

Дата публікації: 09 Листопада 2021 о 17:18 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 657 | Коментарів: 0
Автор_ка: Катерина Бойко (Всі публікації)| Редактор_ка: Сергій Стойко | Зображення: Анна Ютченко

Бойко Катерина — поетка. Народилася 08.12.1990 р. Друкувалася в антологіях, альманахах, газетах та журналах: «Гарний настрій», «Склянка часу», «Дзвін», «Запорізька Січ», «Українська літературна газета», «Німчич», «Золота пектораль», «Жінка», «Славянин», «Харків Літ». 

Має перемоги і відзнаки багатьох конкурсів: «Кальміус» (2018), Міжнародна слов’янська премія (2018), «Витоки» (2019), літературний конкурс ім. Григора Тютюнника (2019), конкурс нестандартної поезії ім. Миколи Біденка (2020 р.), «Гайвороння» (2019-2021), «Гранослов» (2020 р.), «Смолоскип» (2021 р.). Стипендіатка стипендії Президента України (2021 р.).

Авторка поетичної збірки «З льону і шовку».
 


а світ широкий-широкий

***

я буду дивитися
як іде дощ
[крізь хитавицю громовиння
кольчугою тіла довго
споглядатиму
як з Великого Возу
розкладається 
Велика Вода
по вінця наповнює 
трюми берегів
ламкими вивихами паводку]
взую
найзручніші постоли
й подамся слідом за ним

коли раз – в калюжі
втопився місяць –
збиваю об нього
коліна


***

сонце грається 
зі мною в піжмурки

я з глини
сонце із воску

між двома верстатами
пряжа тягнеться
в одну куделю
(чи то божу бороду)

наче глина у віск
переплавлюється


***

ніч купальська
вибілює окраєць місяця
настоює тіні зірок
в полумиску очеретянім
поки дівча розчісує коси
чорнилом посріблені

а світ широкий- - - - - - - - 
широкий 
вінками купальськими
увішаний
аж очерет одіж
на собі розтинає 


коридори й дзеркала

зношеними пустелями підошов
рахує зуби коридорів,
які кутиками штахетин
розрізають світло
на рівнодзеркальні дольки.
в першому дзеркалі –
сіль і слова, вистроєні 
кривими рядами.
в другому дзеркалі –
потріскані обличчя хлібин.
на дні третього – цукор.
на дно долоні 
зграями злітаються вітряки,
щоб нагадати,
що все коридори, все дзеркала
в половинці горіхової шкаралущі.


камера схову

здорожений пустельник
з обелісковим усміхом і 
червоноокими сузір’ями 
в пасовищі волосся
в окремій камері схову
(двері якої підпирають 
пазухи безкінечності двох вісімок)
переховує чорнильні 
гіацинти слів, 
і скручені в ієрихонські труби
бинти доріг.

жорнами тихої революції
перемелює відчуття 
приходу інших дорослих
з повними легенями сарани,
яка щоразу все зжирає,
залишаючи під дверцятами
пазухи безкінечності
двох вісімок.


вихід

спершу я хотіла намалювати ніч,
але в мене не вистачило чорної фарби.

взялася малювати сад, але яблука
давно достигли і, зчесуючи соковиті 
животи, пали ниць.

спробувала намалювати небо –
блакитна фарба гарчала, форкала, бо  
намагалася відкусити великий палець.

я подумала, що варто намалювати двері, але
                                                                           …
                                                                                ……
                                                                                       ……
                                                                                               ………
дверей ніде не було –
лише круті сходи.

тоді я намалювала коло.
гладеньке, як місяць уповні.
налите, наче яблуко.
глибоке, як небо.
ось тобі й двері.



0 коментів

Залишити коментар

avatar