Павло Щепан «Привиди Ляльок»
Дата: 05 Квітня 2021 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 3783 | Коментарів: 1
Автор_ка: Павло Щепан (Всі публікації)| Редактор_ка: Євгеній Півень | Зображення: Павло Щепан
Павло Щепан — поет, перформер. Учасник проєктів «Стихійні», «U.R». Співзасновник роз'єднання «Грань». Учасник фестивалів різних років: Book Forum Lviv, Книжковий Арсенал, Фестиваль «Ї». Фіналіст поетичного конкурсу «Гайвороння» - 2019. Публікувався в антологіях фестивалю «Ї», низці альманахів, поетичній збірці «три_літ_ри» 2014.
toy
⠀
маленький хлопчик
все життя хотів стати
іграшковим вагоном
з іграшкової залізниці
возити іграшкових
людей слухати
їхні іграшкові
розмови про іграшкові
будні з однієї іграшкової
станції на іншу
думав що найбільше любитиме
іграшкові свята коли
всі будуть сміятися іграшковим
сміхом і відчувати легко
іграшкове
щастя а ввечері йому будуть
снитися ще більш іграшкові сни
про себе реального дорослого
але все ще хлопчика
і це будуть лише сни іграшкового
вагона
і все буде добре аж до моменту
коли поламається коліщатко
бо іграшковий ремонт
не справжній
яблучне
відколи ти пішла
у свій яблуневий сад
я томлено
зітхаючи
повертаю цілунки
твої мов одне
з тих зелених
тулю до вуха
і чую як б‘ється
воно у тебе
в грудях
зелене
сліпий пелікан
з білосніжним пір'ям
але з закривавленими
ногами
лежить поруч із
мертвою рибою
важко дихає
хто ж їх сюди поклав?
чи не рибалка що
кожного ранку
проводить зволоженим пальцем
по чолі сонця
нагадуючи йому
про те
як воно втомилося
спати ж бо це так
виснажливо
сліпий пелікан
з білосніжним пір'ям
але з закривавленими
ногами
лежить поруч із
мертвою рибою
шепче захриплим
горлом їй
хто ж їх сюди поклав?
чи не рятувальник
що кожного вечора
зіскакує зі свого нагрітого
поста
і цілує місяць у бліду
прохолодну щоку
та так що губи не стають
білими
цілунок ж бо не замінить темряву
сліпий пелікан
з білосніжним пір'ям
але з закривавленими
ногами
лежить поруч із
мертвою рибою
і вже не дихає
самотній аґрус
чоловік у зеленому
силкувався
перелізти через паркан
на мій город
так що мусив я
ховати рота від сорому
і щоночі молитися
на вогонь
щоб захистив
мили брудні руки
в диму
іноді хтось сміливіший
пірнав
але ніхто не розплющував
очей
полювали із палицями
на гіркі гільзи з-під
вишень
і ховались укрившись
стовбурами
навіть місяць мовчав
волосся роверів
плуталося у зеленій воді
поруч із нашим відображенням
посеред глибокої осені
торкалося нас срібними язиками
а ми вперто дивились
як росте трава біля наших ніг
тої ночі не боявся
але не міг заснути
все думав про зелене обличчя
колючі зеленаві очі
які втомлено миготіли
крізь зіпріле вікно
крихітна
воскова лялька
вона -
не говорить
і в дзеркало подивитись
їй не дають
не усміхається
все життя -
метушилась
тепер спить
спокійна як сонний очерет
під снігом
гілка з одним листком горіха
є
не лише флюгером
а й
крихітним
дерев'яним мечем
і дитячим щитом
я
бачу
як крихітні дитячі
пальчики
беруть
її зніяковіло
похапцем
і спочатку повільно
потім поволі
сміливо
і
рубають
повітря
рубають
рубають
осінь
і завмирають
над бабками
які крутяться в танці
і невідомо хто з них
летить
олов’яний солдатик
усміхається стискаючи
олов’яну рушницю
віддає мені честь
маленькому й дурному ще
не плач хлопчику
подивись на мої війська
які так гарно світять
помаранчевими капелюхами
і боронять її спокій
не плач малесенький
колись і ти будеш як і я
частинкою великого війська
а зараз бувай
а-зараз-а-зараз-а-зараз-
бувай
а-зараз-а-зараз-а-зараз-
бувай
а-зараз-а-зараз-а-зараз-
бувай
0
