Оксана Гаджій «Протипожежна безпека» | Публікації | Litcentr
24 Квітня 2019, 11:39 | Реєстрація | Вхід

Оксана Гаджій «Протипожежна безпека»

Дата публікації: 24 Березня 2019 о 21:20 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 422 | Коментарів: 0
Автор: Оксана Гаджій (Всі публікації автора)| Редактор: Антон Полунін | Зображення: Оксана Гаджій


Оксана Гаджій — поетка, дизайнерка, ілюстраторка. Народилася у Житомирі. Працює арт-директоркою у видавництві «Наш формат». Була учасницею багатьох літературних фестивалів в Україні і закордоном (Puls Literatury, Форум видавців, Книжковий арсенал, Бандерштат, Захід тощо). Була організаторкою літературних заходів та арт-менеджеркою поетичної та музичної сцени фестивалю «Артерапія». Лауреатка кількох літературних конкурсів і премій (Смолоскип, Молода республіка поетів, Dictum). Вірші друкувалися у антологіях та літературних журналах (у тому числі в «Антології молодої української поезії III тисячоліття»). До друку готується збірка «Phantom limb».



***

кого б ти не бачив у дзеркалі
він бачить тебе навзаєм
зайди
і не бійся 
риби у напівпорожній ванній

аби втримати рівновагу
уявляй що пообіч шляху немає прірви
не мружся
як би тебе не сліпило
просто заплющ очі і вдай
наче знаєш куди іти

риба хлюпає і вода піднімається
назбирай повні кишені горобців
коли земля трісне і випустить їх
коли пух відколюватиметься від хмар
і плутатиметься у твоєму волоссі

не бійся
не мружся
йди

він бачить тебе



130 кілометрів

Увімкни старий плейлист і відчуй
як ностальгія зашнуровує свій корсет
кривими холодними пальцями
кожна нова петля
змушує тебе стогнати і задихатись

Насправді ти ніколи не виходила з цього автобуса
і вже шість років живеш тут

Ця дорога
так нагадує довгий коридор інсультного відділення
з одним-єдиним вікном укінці

Катетер відбійника
машини як розмиті рожеві плями медсестр
запах пилюки і ліків

Ти довго живеш тут
але ніхто не може назвати твого імені
тут ніхто не може назвати власного імені
ніхто не може встати і вийти з автобуса

Чому на цій дорозі постійно пожежа
у яку сторону б ти не їхала
і чому з вікна у коридорі такий гарний краєвид
на післязахідне небо ліс кладовище і річку

Під вицвілим білбордом
схожим на санбюлетень який ніхто ніколи не читає
дорогу перебігає жінка

ти чекаєш що якась фура її зіб'є
і глибоко усередині
насправді хочеш щоб це відбулось



Франківськ 

ти стоїш посеред озера 
ворони збираються біля твоїх ніг
вони хочуть стати качками
щоб їх годували хлібом з рук
але в тебе немає хліба
лише вода 

ти дивишся на пожежу 

під твоїми ногами лід
стояти на льоду це те чого ти боїшся найбільше 
хоча боїшся звісно не стояти
а провалитись

час стає льодом
і лід не тріскає 
люди застигають на вулиці 
можна жартувати над ними 
вкладати предмети у руки
вкладати чужі руки у руки 
формуючи пари із незнайомців

ти стоїш посеред озера
у тобі так багато води
що могла б самотужки загасити пожежу на яку дивишся

зрештою
можна стояти на озері 
і не впасти під лід 
можна бути вороною
але хотіти бути качкою
можна дивитись на пожежу 
і не гасити її
можна триматись
можна триматись за руки

лід тріскає 
здивовані люди роздивляються своїх попутників
і усміхаються



про найважливіше

вода це найгірше дзеркало
вона показує тебе таким
яким би ти хотів себе бачити
це ніби дивитись спросоння
короткозорим поглядом

ти дивишся збоку на графин із водою
і бачиш його наполовину повним
і бачиш його наполовину порожнім
хоча поглянувши зверху переконуєшся
що води там хіба на дні

і навіть якщо ви дивитиметесь на графин збоку
вода не з’явиться
і навіть якщо я дивитимусь зверху
вона не зникне



віддзеркалення

заплющити очі
і почути як починається дощ

місто біля річки
згинається навпіл
і лише крихти вікон у воді

дерево згинається
і з коріння осипається листя
розріж його поперек
аби побачити скільки кіл розійшлось водою
проведи пальцями по мокрому листю
аби вони до нього уподібнились

не зламай цю зелену гілку
хлопець якого можна було полюбити

скільки дерев у тобі

доторкнутись до пупка
і назвати його своїм іменем
забрати палець
і дізнатись скільки кіл розійшлось животом

увійди у річку
аби розігнутись
уподібнитись до дерева
стати деревом
розплющити очі

навіть якщо дощ не закінчився



ванілін 

поверхня води настільки дзеркальна 
що здається по ній можна ходити

ти зав'язуєш мені очі
і биття твого серця мене оглушує 
я розкриваю рот
але не видаю жодного звуку
хочу назвати своє ім'я 
але кажу його твоїм голосом

вода замикає пальці на моєму горлі 
ти проводиш по шиї небезпечною бритвою
ти проводиш по шиї пальцями 
і я злизую власну кров з твоїх губ

я хочу сказати 
що хтось з нас не вміє плавати
але ти ковтаєш слова і страх 
і нам обом печуть губи

поверхня води дзеркальна 
я роблю вдих
і пишу своє ім'я на твоїй ключиці



072

єдиний вірш про тебе
написаний двічі
на двох сторінках
а між ними твоїм почерком
уривок з Воробйова
усе що згадала напам’ять

«ти не прийшла тому що можна прийти
можна згадати про це
можна мріяти про це
можна забути про це»

і далі вже просто від тебе

«ти не прийшла тому
ти не прийшла тому що»

я стаю героїнею цього вірша
і не знаю чому не приходжу
я не приходжу
і знаю чому

а ввечері зовсім не синьо
а зелено
пасує під колір очей
і злива продовжує прозоре моє волосся
і робить нас ненадовго схожими

як провідник у поїзді
коли видає нам однакову постіль
і робить нас
ненадовго
сім’єю



Сіль
Ліді Зінько

1.
У фазі швидкого сну
очі рухаються наче їх знімали в стопмоушені
наче сплячому показують нарізку з усіма колишніми коханцями

Кадр
ми переходимо яр по дереву
воно тріскає і ми падаємо
не отримуючи жодних подряпин

Кадр
ти куриш траву на балконі
за яким найгучніші у світі трамваї

Кадр
дивимося мультики на дивані
ти граєш на гітарі а я співаю

Кадр
п'ємо вино на пляжі
куримо кальян дивимося стендап і пробуємо усе пиво яке було в магазині

Але раптом яр затоплює зеленуватою водою
величезна хвиля прорубує вікно і виносить диван
балкон заливає
так що скриня крісло гантеля і ми опиняємося в кімнаті
трамваї несе течією
(старі трамваї не пристосовані до таких швидкостей)
з колби кальяну випливають
великі сині медузи
лоскочуть мені пальці ніг
солона вода обпікає трахею неначе ром
пляж розмиває
залишаючи тільки море
й нічого крім

Прокинувшись
торкаюся язиком твоєї спітнілої спини
і впізнаю смак

2.
Ми стоїмо на балконі
на восьмому на дев'ятому поверсі
нашої квартири
на Бориса Тена на Петра Ніщинського
а під ним уся зелень перетворилася на море

Течія уносить
п'ятиповерхівки
дев'ятиповерхівки
апеляційний суд
приватні будинки
дитячий садок
супермаркет з найсмачнішою кавою
кілька точок з кавою погірше
військову частину і військове училище
зупинку тролейбусів і маршруток
люди кидаються за документами
плачуть лаються і кричать
сигналізації заглушають військовий оркестр
машини пливуть залишаючись у заторі

І тільки ми
не змовляючись
починаємо сміятися

Зрештою
їжі й води вистачить на декілька тижнів
непрочитаних книжок на декілька місяців
а любові до самого кінця



Камінь

ми вкинули камінь у порожнечу
намагаючись її виміряти
от-от він упаде в землю чи воду
варто тільки прислухатися

як давно це було?

це ж дитяча забавка
чому тоді у тебе вже рідка борідка
а у мене виросло волосся під пахвами

камінь прискорився у падінні
і ми маємо чути принаймні як він проривається крізь повітря
може він давно впав
а ми не почули бо відволіклися на сварки чи сон

може не було ніякого каменю
ти пам'ятаєш як ми його кидали?

навіщо ми прислухаємося
наче ніхто не може зрушити з місця
наче віримо
що от-от почуємо звук
от-от щось відбудеться
ще декілька днів
ще декілька хвилин
ще кілька секунд
от-от



0 коментів

Залишити коментар

avatar