Анна Ютченко «замість місяця»
Дата: 21 Квітня 2018 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2764 | Коментарів: 0
Автор_ка: Анна Ютченко (Всі публікації)| Редактор_ка: Дмитро Авер'янов | Зображення: Анна Ютченко
Анна Ютченко. Народилась у Полтаві, зараз живе у Львові та навчається у Школі журналістики УКУ. Учасниця полтавського мистецького об’єднання «Magnum Opus». Фіналістка «Молодої Республіки Поетів» (2014, 2015 рік) та поетичного конкурсу «Гайвороння» (2015, 2016 рік). Учасниця низки фестивалів, серед яких «Форум видавців» (Львів), «Artgnosis» та «CodaFest» (м.Вінниця), «Cyclop» ( Київ), «Трикутник» (Коломия), «Зелена хвиля» (Одеса). У 2016-ому році стала однією з двох кандидатів від України, яких національний «ПЕН-клуб» подав на міжнародний конкурс «Нові голоси».
натюрморт
згодом ми почали забувати назви всіх речей
тінь стільця ти плутав із тінню шафи
а я повторювала що це мало статись
рано чи пізно
на нашому столі лежав місяць
ступлений мов ніж
за тінню його виднілись рани
але тільки він один з усіх речей
нагадував про наше існування
* * *
погляньте повторювала я
моє маленьке деревце виросло тінню вгору
як виростають скелі із каменю
як виростають ліси із трави
як виростає людина зі свого тіла
до любові
погляньте ось його тінь
вже проростає крізь мене і мій дім
проростає крізь річку і відображення
що повільно пливуть подалі від берега
не буває такого повторювали мені
щоб дерево виросло тінню вгору
щоб скелі виростали із каменю
щоб ліси виростали із трави
а людина виростала зі свого тіла до любові
знову ти щось собі вигадала
повторювали мені
тільки ввечері коли почався сильний дощ
я бачила як у сусідському саду
фігура Божої матері що стояла у жовтому світлі
мов місяць по коліна у воді
дивилась на моє маленьке деревце
чия тінь і далі проростала крізь будинки і сади
крізь хмари і небо повне молитви і тиші
проростала крізь цей світ
вона дивилась на моє маленьке деревце і плакала
чи то від радості чи то від смутку
певно вірила мені
вірш про виникнення вірша
цієї ночі в моєму дворі
у камені під деревом
раптом розквітнув вітер
дивіться
раділа я мов дитина
мій вітер росте і квітне
як навесні
і підносила той камінь
високо до неба
мов яблуня свій перший плід
і лишила його на найвищій гілці
замість місяця
хтось дивувався і приходив у мій двір
щоб поглянути на нього
хтось не вірив і говорив
що я зовсім збожеволіла
але одної ночі хтось невідомий
приніс сокиру і зрубав цвіт
з мого каменю
і досі лежить там під деревом
мій тихий зрубаний вітер
мов покинута ріка попід берегом
і кожен хто дивиться в нього
не впізнає себе
а бачить лише пів-обличчя
надщербленого місяця
тихо і зимно відтоді в моєму дворі
з дерев опадає чорний сніг
мов замерзле світло
що не встигло розквітнути
мов гнилі плоди із сонцями
замість кісточок
а я постійно дивлюсь
на той камінь і думаю
чому ці вірші більше
не приходять у моє тіло
можливо тепер теж
не впізнають мене
* * *
у цю ніч стукаю у місяць скляний
мов гілка сухої яблуні у вікно
може хтось відчинить
поки тихо спить мій сад
мов маленьке звіря у ногах
мов світло під каменем
там за місяцем бачу людину
а в ній співає ріка
співає трава
співає ліс
голосом якого не знаю
лиш тінь моя безмовна
меншає від тишини
твердне мов камінь на дні
а я стукаю у місяць
мов у свій зачинений дім
стукаю може хтось відчинить
до себе якої не знаю
до світу якого не знаю
до любові що в цю ніч росте
мов вода у річці
у тілі моєму якого не знаю
голос говорить:
співай земле
поки місяць високо
і сад спить