1

позбавлене топонімів місто

подібне до ставу

де тьмяне світіння

сяєво жовтих будинків

латунного очерету й лози

позбавлене джерела

огортає неясні сильвети

домів і башт

мостів що під ними

соваються безхатченки і

викидні грального бізнесу

тут

гранули тьми і вологи

в постійнім терті і русі

утворюють теплий холод

в повітрі камені склі

нетвердь латунного ставу 

хіба не тут

народжується на світ жахлива краса

що йдучи попри неї

вповільнюєшся

хтось схильний вважати це відчуженням від себе

хтось - продуктом певного способу виробництва

щось в цьому є

живі живим живуть

хвилина за хвилиною живуть

прошіптуючи ім'я за ім'ям

викреслюючи

з пам'яті оскаженілих своїх кінцівок

ім'я за ім'ям

не ніч але смерть

що сказано

що доконано

ні

ні

2

- революційна війна являє себе у формі міської партизанської війни

- міський партизан є другом народу й свободи

- міський партизан бореться проти військової диктатури зі зброєю в руках 

- щоб жити в суспільстві що він його прагне знищити

- міський партизан не боїться

- зброя міського партизана гірша за зброю ворога

- моральна перевага є опорою міського партизана

- він має напасти і лишитись живим

- міський партизан має знати як жити серед людей

- зброя міського партизана - легка, з простою перезарядкою

- її зазвичай можна захопити у ворога, придбати або виготовити на місці

- автоматична й напівавтоматична зброя значно збільшує вогневу потужність міського партизана

- погано навчені люди перетворюють автоматичну зброю в засіб розтрати боєприпасів

- основною зброєю міського партизана є пістолет-кулемет

- постріл - сенс існування міського партизана

- сенс буття міського партизана, стан, в якому він діє і виживає, полягає у тому щоб стріляти

- кращий стрілець і той, хто знає як користуватись автоматом, є відповідальним за операцію

- для міського партизана, який починає з нуля і не має жодної підтримки, матеріально-технічне забезпечення виражається формулою MDAME

- гроші, зброя, набої, вибухові речовини, а також автомобілі мають бути конфісковані

- експропріація являє собою перший крок в організації нашого матеріально-технічного забезпечення

- діяти нсподівано

- знати ландшафт в місці зіткнення краще за ворога

- мати більшу рухливість і швидкість, ніж репресивні сили

- оборона для нас означає смерть

- ми визначаємо місце і час нападу, його мету і тривалість, ворог ніколи не знає про це

- ландшафт є найкращим союзником міського партизана

- ідеальним партизаном є той, хто діє в своєму власному місті

- в той час, як міський партизан швидко відходить, знаючи ландшафт, ворог втрачає слід і відмовляється від переслідування

- напад - це озброєна атака, яку ми вчиняємо з метою експропріації

- рейди й проникнення - це швидкі атаки на установи

- засідки являють собою напади, що характеризуються несподіванкою

- будь-яке недбальство при засвоєнні методу і його використанні неодмінно призведе до біди

- вибір учасників вимагає великої обережності

- до питання транспорту слід ставитись якнайсерйозніше

- відступ настільки ж або навіть більш важливий, ніж сама операція

- за жодних обставин поранений міський партизан не має потрапити до рук ворога

- перший гріх міського партизана - недосвідченість

- гіганта можна впізнати за пальцем його ноги

3

про мерців

з комунальними іменами

що лежать

ні стоять і ходять

Сирецькою вулицею (прим. 1)

вулицями 

Олени Теліги

Олега Ольжича

(прим. 2 і 3 відповідно)

Лагерною (прим. 4)

Лисою горою

Батиєвою горою (прим. 5, 6)

Собачою Горою (прим. 7)

люмінісцентний порох 

шарпається провулками і дворами

осідає на площах

на рубцях штурмівок і пальт

шкірянок і пальт

це вже ми

сновигаємо

ніби знічев'я

маршрутами мілітарних патрулів

закутками йдемо

по слідах комендантських патрулів

випадково ніби

з'являємовь поблизу

установ окупаційної влади

поліційних дільниць

ненароком ніби

генделиків

комендатур

занотовуємо до блокнотів

час

місце

обличчя

розмова (уривок)

амуніця 

транспорт

час

часом

вдається знайти гулящу годину чи дві

дозволити собі розкіш прокрастинації

ось

ми сидимо біля ставу у парку Нивки (прим 8)

споглядаючи як

повз нас пролітають товарняки

вантажені гравієм

військовою технікою

тут ми нотуємо час і таке інше

та менше з тим

це ж ти я 

сидимо біля ставу навпроти колії

маємо на двох

пачку чи півтори сигарет "козак"

ти маєш довге і чорне волосся

я

коротке і чорне волосся

я

люблю тебе

хоч це зараз не головне

темно холодно

темно холодно

під поверхнею ставу затягнутого

ряскою і бензиновою плівкою

холодно

темно

а ми

відкриваємо термос з солодкою кавою

і по черзі п'ємо

спершу ти

потім ти

я

4

березень сльота

регулярні війська відступили 

"на заздалегідь підготовлені позиції"

окупаційні війська захопили урядові будівлі

перегородили дороги

перетрусили підпілля (якщо про цих фашиків і футбольних фанів

доцільно говорити "підпілля")

жодного найжалюгіднішого вуличного бою

жодного навіть розстрілу

кількадесят малопомітних (в загальній статичній метушні)

арештів

триколорові стяги усюди куди не кинь

оком

(це за одну ніч)

вже за тиждень

декрети військових функціонерів 

щодо неправомочності евакуйованого уряду

поспішні вибори місцевого самоврядування і державної

влади

й одразу ж

делегування їх повноважень місцевому військовому командуванню

комендантська година

ретельні перевірки документів 

"огляд особистих речей" на вулицях

не виключаючи

вул. Симоненка (прим. 8)

Стуса (9)

Симона Петлюри (10)

де дійсність стискається

до перебіжок

між зупинками транспорту

станціями метро

до квартир і контор

де лишилося ще

зовсім трохи іншого часу

минулого ні

відмінного від

плину авт вантажних і легкових

камуфльованих і 

чорних

плину чужих облич

це рік тому

приблизно

5

оса:

Відрізаєш скибку білого хліба

трохи товщу ніж зазвичай

мастиш вершковим маслом дуже тоненько

так лишень

щоб воно заповнило дірочки

і кладеш на суху розігріту пательню

накриваєш кришкою

водночас на іншій пательні

швидко готуєш скрембл

(три четверті готовності так би мовити)

хліб знімаєш щойно стане рум'яним

намагайся не відкривати кришки без потреби

викладаєш скрембл на підсмажений хліб

чайка:

сиру ще можна

оса:

це дурна і шкідлива мода

класти сир де треба і де не треба

чайка:

мені подобається

оса:

ну добре

перерву закінчено

ноги на ширині плечей

права трохи попереду

ніж тримаєш лезом догори

очей не відводь

бий знизу

готова?

6.

Над крівлею усевишнього

під сяйвом усемогутнього

говорить господь мій бог

що на нього маю надію

він врятує мене од семи ловців

од язви ходящої

зарази опустящої

ідуть і повзуть біля мене

та мене не наблизяться

не наблизяться дому мого

не торкне головою об камінь

буду жити мов за стіною

не боятись жахів

нічної стріли летящої

зарази опустящої

за те що ім'я пізнав його

яви мені іспасіння

7.

нас мало 

може

одна вогнева група

ось ми

наші руки і ноги

незручні у вжитку ножі

малочисельні набої

імена

нас

пілігрим

оса

мадяр

жовнір

чайка

ми приносимо з магазинів хліб

ми приносимо молко і "аптеку"

ми тримаємо в головах

зорі і плуг

золото і синЯву

ніхто

з нас не вміє доладно стріляти

та й хто взагалі вміє?

жовнір:

з пістолета 

не втрапиш в ростову мішень більш як з кількох метрів

за великим рахунком

вам раджу використовувати елемент несподіванки

і стріляти з відстані метри в півтора 

з автоматичною зброєю у вашому випадку

приблизно така ж історія

а втім, коли трохи звикнете

можете випробувати калашніков на дистанції метрів у двадцять

це зі своєю, пристріляною зброєю

не намагайтесь підіймати під час бою чужу

8. 

бога немає

тому най це будеш ти

дай мені мужності

певності сили

моїх рук і ніг

дай очам і вухам не зрадити мене

в вирішальний час

у тяжку хвилину

полегш мою думку

мій перший порух

скеруй від серця до прірв що чекають на мене

вони-бо чекають на мене

тож ти хто має надію на мене

дай мені теж надію

дай відбутись тому що повинно

бо дещо повинно відбутись

повинно обдумати кожну грядущу мить

та нехай ці думки не тривожать мене

нехай твої ноги й руки ще якийсь час не пускають мене

бо маю суворий задум і грізний намір

маю страшні думки і слова щоб сказати

маю тебе і надію на тебе і віру в тебе

твої і свої очі вуха коліна лікті

хоча це наразі не головне

9.

можливо

це не більше ніж сантимент до залізничного транспорту

дитячі спогади про спекотні південні плацкарти

юнацькі - про тамбури в алкогольних випарах

тютюновому димі 

сечі

тупа керуаківська романтика

тим не менш

потяги видаються принадними для втечі

що її так чи інак не уникнути

тож ми вивчаємо графіки руху

міских електричок

приміських поїздів

і таке

інше

важче з вантажними

тут

доводиться багато спостерігати

покладаючись (ніби гравці в казино)

на примхи теорії імовірності

так

ми вештаємось вздовж залізничих колій

Сирця (прим. 9)

Борщагівки (10)

Видубичів (11)

промзонами і 

лісопарками де раз по раз

пролітають іржаві череди

платформ і критих вагонів

з вугіллям

лісом

військовим залізяччам

ми пишемо до блокнотів

(їх доведеться згодом знищити я гадаю)

як часто проносяться тут

кольору венозної крові рухомі склади

хтозна

котрий з них

врятує одного разу життя

котромусь із нас

10.

заходимо до генделика

неподалік від трупарні на Оранжерейній 

(примітка 12)

замовляємо три світлих пива

і бутерброди з сиром

скидаємо роздуті наплічники під стіл

робимо по кілька великих ковтків 

починаємо їсти

зранку ми й крихти не мали в роті

(варені яйця і хліб, що планували залишити на сніданок

поїли вночі, ховаючись в Бабинім Ярі (13)

від патрулів

nervous eaters називають таких як ми

отже ми швидко закінчуємо з пивом та бутербродами і замовляємо ще

тепер тільки пиво 

темне

грошей не надто багато а ми

хочемо посидіти тут подовше

спини болять і ноги гудуть

11.

їх біда в тім що вони не дотримують власних законів

їх біда в тім що вони схильні пити над міру

в тім що відчули себе господарями

і втрачають пильність

сплять на варті

неуважно обстежують малознайому місцевість

так

це теж їх біда вони не знають місцевості

мого міста позбавленого топонімів

моїх парків і лісопарків

звалищ і кладовищ

провулків і гаражних кооперативів позбавлених

мене

хто міг би назвати їх

вони

напиваються п'яні щовечора

дехто з них 

(дрібна офіцерня головним чином)

робить це тут

у кнайпі біля трупарні

що продовжує з такої нагоди

працювати у комендантську годину

о десятій двері замикаються зсередини

раз по раз згодом відчиняючись

коли панам офіцерам хочеться випалити цигарку на свіжім повітрі

чи розбити одне одному мармизи

кажуть

до опівночі їх тут лишається не більше п'яти чоловік

п'яних як чіп

те що треба хіба ні?

12.

мадяр:

морфій? новокаїн? не мели дурниць

зараз аптеки навіть постійним «клієнтам» бояться відпускати без рецепту

глюкозу та кофеїн я придбаю

жовнір:

дексаметазон, епінефрин, кордіамін?

мадяр:

маю

жовнір:

можна б у дилерів поцікавитись…

мадяр:

краще в зубної феї

тепер і звичайної трави не дістанеш

жовнір:

а як дістану?

мадяр:

думати навіть забудь

завеликий ризик

чайка:

пам’ятаєте в «Записках юного лікаря»: «не намагатись замінити морфій кокаїном»

(сміються)

чайка:

щодо кофеїну…

мадяр:

мені з молоком і без цукру

жовнір:

я не буду

13.

моя Україно

хто ми такі щоб складати оцих мертв'яків на твоїм вівтарі

слабосилі і слабодухі діти з хороших родин

позбавлені вибору

нащо тобі оці мертв'яки Україно

до яких ясних чинів

сподвигаєш ти нас

бо можна натомість 

читати при світлі нічної лампи

кохатись при будь-якім світлі

бо в неї такі 

передплічча і плечі

а в тебе такі

дурні й неслухняні діти

скажи мені

як допоможе тобі нагромадження решток людського 

на забрьоханім барнім лінолеумі

нащо тобі щоб я вмів стріляти бо я не вмію

так само як не відчуваю чужого болю

і вчуся не чути свого

пам'ятаєш як ти вийшовши з підземного переходу

звертаєш з бульвару Тараса Шевченка (14)

на Коцюбинського (прим 15)

й виходиш на вулицю Богдана Хмельницького

(16)

може бо

вулиці Семенка

ти ніколи не мала у цьому місті

один лиш Дніпро (17) і кручі

зачаруй мене

щоби я до останнього був

під дією цього гашишу

цього морфію люблення синьозелених горбів

морфію нечутливості до розбризкування вогню

навсибіч

14.

жовнір каже

ми лісовий народ

каже ми

діти ясенів і дубів

ясени і дуби

клени

жовнір навчає мене готувати і їсти заболонь

говорить про трилогію

Волинь

Уласа Самчука

я не знаю про дуби

про буки ліщини і вільхи

що їх кажуть

Вороний напоїв молодою своєю кров'ю

я знаю трамваї

кладовище баштових кранів

дитячу залізницю

в Сирецькому парку (18)

робітничі будинки

Лук'янівки (19)

Шулявки (20)

мовчи жовніре

давай помріємо вдвох

про окреме

15.

death is not comic, and gives a temporary dignity to the most comic characters, although this dignity passes once death has occurred (Ernest Hemingway, "Death in the afternoon")

так ми комічні зараз і потім

але на якусь мить

навіть ми

недолугі

слабосилі і слабодухі

навіть вони

безтямні і жалюгідні

(безмятежні і жалюгідні)

навіть ти чим би ти не була

набудемо щонайменше зловісности

може навіть

масштабу

а нині це дуже звичайно смішно

як ми сидимо на нечистій паркетній підлозі

нашої однокімнатної (на п'ятьох) квартири

розіклавши блокноти й окремі аркуші

креслячи схему нападу (чи не точніше - "рейду"?)

ось вхід

зазвичай біля нього стоїть автівка

у ній шофер

але він як правило спить

має таку звичку бо спати либонь

доводиться небагато

а тра ще встигати пити

вирішувати статеві проблеми

і взагалі

якось влаштовувати дозвілля (сиріч взагалі мати його)

всередині - вузька зала

майже коридор зі столами вздовж обох стін

в кінці зали (тут вона дещо розширюється) - двері вбиральні

двері кухні

шинквас 

зала не більше десяти метрів завдовшки. 

якщо від входу рухатись швидко, 

можна встигнути покласти усіх за кількадесят секунд

першим йтиме той хто візьме автоматичну зброю (маємо пістолет-кулемет "клін")

розстрілюватиме впритул, відштовхуватиме поранених і мертвих (вбити одразу необов'язково)

другий бігтиме слідом з пістолетом макарова і страхуватиме

так можна покласти трьох може п'ятьох

якщо в першого закінчаться набої

другий займає його позицію а перший позаду страхує його з ножем

третій

щойно перші двоє опиняться всередині

вбиває водія крізь лобове скло

або відчинене бокове віконце

роззирається

і забігає слідом (в нього третій останній пістолет макарова)

всередині займає місце того, в кого закінчились набої

або замикає колону, страхуючи перших двох.

стріляти лише впритул

перший і третій - найбільш рішучі й найкращі стрільці

четвертий і п'ятий за 2 -4 хвиини (точніше не розрахуєш)

після початку операції під'їздять до входу на двох моторолерах

(один ми маємо

інший треба викрасти (конфіскувати) за півгодини до операцї. ми вже точно знаємо де)

і тікають разом з трьома стрільцями

моторолер на яому сидітимуть двоє - відходить Сирецьким паром

через парк Нивки

 де один зістрибує на ходу в сквері між вулицями Шамрила (20)

і Гонти (прим. 21).

моторолер з трьома їздцями (велетенська "Веспа") - Бабиним Яром

16.

оса:

усі ми любили чайку

а може й зараз ще любимо

тут немає чого казитися

жовнір:

ніхто й не казиться

просто коли ми були з нею

то постійно ходили в ліс

де я показував їй 

сліди сарн і лисиць на снігу

вчив як розвести багаття що горіло б усю ніч

(жодних метафор друже)

треба покласти дві великі колоди одну на одну

а між ними - насипати сухої глиці...

..а тепер вона каже

що не любить живої природи

каже

що почувається добре лише у місті

любить трамваї

баштові крани

дитячу залізницю

словом

я здається не так вже й добре її розумів

оса:

щоразу коли ми з нею їли кавун

чайка йшла заради мене на жертву

дозволяла мені вирізати серцевину

і віддати їй

розумієш, чайка байдужа до кавунів взагалі

а зокрема і до цукрових їх серцевин

та знаючи мій до них сантимент

вона дозволяла мені віддати їй те

що я вважав найдорожчим

чайка:

привіт

я принесла цигарки

17.

ти річ біла

ти річ неймовірна

ніжна співоча річ

хочеш щоб я називав тебе не ім'я і це не проблема

разом із тим

ти

річ сподівана

многоцінна

хочеш залишитись тут зі мною

бути зі мною тут

проте

смерть

річ

колюча

смерть річ постійна

така зрозуміла

річ

гідна віри

гідна здається

дії

гірка неприємна

подібна

лиш трошечки

до обіймів

бо я

річ болюча

порожня швидка горда

річ видобута зі свідомості

мов саморіз

річ фізіологічна

дурна

як зрештою кожен з нас

винних

зловмисних

фатальних

несамостійних

як

кожен з них

що є речі невинні

фізіологічні

дарма що

чужі

і оскільки ніхто не здатний виявити й крихти хоробрості

може відвагу

інколи гідність

ніколи знання себе

або

справжню готовність

до

забуття 

отож прощення

залишення на потім

афектів і роздумів про

як це могло б

і так далі давай

цілуватись несподівано

для себе у першу чергу

для себе у першу чергу

не

в тьмі чи світлі

вуличної ліхтарні

а так тільки

ніби нас вихоплено з

себе

ніби

ми

трава

що не обирає способу 

люблення

хочеш поцілувати мене просто зараз

бо мені нестерпна думка про боротьбу

про химерний обов'язок здолати аби здобути

бо я нічого не хочу нічого-бо не просив

тепер обійми мене  

це не прохання

це 

мовчання дерев та ліхтарень

не надто зрозуміло правда?

не надто й важливо

18.

- це він?

- я скажу коли це буде він

- який він?

- не сіпайся, я скажу

- два скутери на п'ятьох це погано

і мені не подобється, що в чайки немає зброї

- і в мадяра

- так, і в мадяра

- дивись!

- він?

так це він

капітан що не зачиняє дверей повертаючись з "перекуру"

не завжди зачиняє принаймні

ось він стоїть похитуючись

намагаючись підпалити пожмакану у кишені штанів цигарку

авто з водієм тут

та йому (водієві) нема чого прокидатись

звичайна ніч з п'ятниці на суботу

звичайна п'яна офіцерня

- а що як він не забуде? зачинить-таки за собою?

- ми говорили про це. розіб'ємо скло, відчинимо ізсередини.

- як водій прокинеться - здійме гвалт.

- знаю.

- мусиш добігти до дверей швидше ніж водій встигне зреагувати

- знаю

- ти повільно бігаєш. не встигнеш

- заспокойся, будь-ласка. діємо за планом.

- сам заспокойся

19. and angels wait on me (пісня мадяра)

я старший за них

та нічим не кращий за них

вони називають мене мадяром бо я мадяр

хоча їм здається просто сподобалось слово

чайка це прізвище

жовнір мав звичку носити камуфляж

щодо оси я не певен

а пілігрим це з воннегута гадаю

вони

зрештою звичайнісінькі вилупки

шмаркачі

може саме тому

їм позбавленим сумнівів та суттєвих втрат

все дається порівняно легко

може саме тому

що війна справа молодих

так це теж твій улюблений Єйтс чув пілігриме?

чи багато ще можна сказати чужими словами

хіба

що тепер не заведено говорити і думати про смерть

називати її на ім'я втім я

лікар за фахом

вимушений зробити декілька застережень

пілігрим попросив мене якось

навчити їх що робити коли отримаєш поранення під час

операції

біжи поки можеш а потім лягай і вмирай відповів я

смерть через повішення - справжня покута

вкрай неприємна річ

зовсім не те що порізані судини чи навіть отруєння

разом з тим

люди не так вже й рідко

послуговуються мотузою й милом

довгий час я не міг зрозуміти чому

та згодом

тижнів зо два прожив у готельній кімнаті

де зі стелі стирчав чималий гак

день у день

засинаючи

я дивився на вибілений шмат заліза

й почав звикати

до думки що саме в такий спосіб

можливо якогось дня розлучитись з життям

я маю дружину й доньку в Гданську

можу легко отрмати посвідку на постійне проживання

не чекаючи

поки мене застрелять у темнім дворі чергові "блюстителі"

от хоч би й сьогодні

коли пілігрим поведе нас "до світлих чинів"

теж самогубство свого роду

між іншим

тепер щодо рушниць наших батьків

ми маємо обрізанку і скільки завгодно патронів до неї

однак

більшістю голосів вирішено не брати її до сьогоднішнього рейду

буцім 

залегко поцілити когось зі своїх

чи випадкового цивільного

та й користі з неї мовляв

небагато

один шум

так ми з чайкою лишилися беззбройні

а найцікавіше

що "більшість голосів" належить саме тим

хто буде сьогодні озброєний

щодо любові

чому пілігрим?

хто стріляє навіть гірше за мене

(я принаймні пройшов строкову службу)

не найхоробріший

не

найміцніший між нас?

гадаю

в пілігримові просто

найменше людського

чи й взагалі живого

як ми

мертві в своїх машинах

ми діти

ми летимо

20

оса має рацію

бігаю я повільно

разом з тим саме я відповідаю за операцію

я маю забігти до приміщення першим

стріляти з автоматичної зброї

чому?

важко сказати

здається усі ми заздалегідь знали що це буду саме я

капітан

кидає просто під ноги недопалка і провалюється до брудної теплої кнайпи

крізь двері що ось глипнули перед ним 

мов сяюче жовте...

ми зриваємось з місць

ноги затерпли і важко казати чи швидко ми біжимо

чи довго

усією вагою тіла я навалююся на двері -

не замкнено

з іншого боку цей придурок вже починає порпатися в замку

поштовх (і мабуть удар дверима по лобі)

змушує його відступити на крок

постріл

це жовнір вбив водія

черга

це вже я зустрічаю капітана вогем у живіт

так починається страхітлива краса

перша черга трохи довша аніж потрібно

далі - коротші

я стріляю щільно притискючи до живота зап'ясток

для певності

від живота - в живіт

спочатку -

високому вкритому ранніми зморшками що

судомно хапається за кобуру

підбігаю до нього впритул і впритул поцілюю

потім - товстун що не може дати ради ногам

тому досі сидить за столом ніби комаха 

шкарябаючи підборами по підлозі

чую за спиною одиночні постріли через однакові інтервали

це оса дострілює тих що впали

назустріч мені підіймається ще один

цей встиг дістати пістолета і саме знімає його з запобіжника

водночас

поряд із ним якийсь молодий кидається під стіл

теж з пістолетом в руці

за спиною в мене лунає безладна стрілянина

жовнір трясця його матері

може так підстрелити когось з нас

- оса, під столом!

- сам бачу!

я кидаюсь на офіцера, що вже здійняв руку для пострілу

довга черга

готовий

штирхаю його вже мертвого ножем у горло

озираюсь на осу: він просувається уперед

залишивши під столом кмітливого та заповільного молодика

усе

я без набоїв

підіймаю з підлоги окупантського стєчкіна 

пірнаю за шинквас пропусаючи осу та жовніра

вони

шмаляють крізь благенькі двері

вбиральні і кухні

що виявляються порожніми

скінчено

різький пороховий дух

витіснив запах неякісної горілки й використаної олії

під шинквасом лежить дівчина з діркою у грудях

та сама що подавала нам пиво і бутерброди

вона важко відхаркує кров

рана вкрита червоною піною

всмоктує повітря з кожним її вдихом

мабуть жовнірова куля

не думав, що він запанікує

втім

може й моя

розліт в пістолета-кулемета добрячий

я підводжуся, перевіряю "стєчкіна"

заряджений, має працювати

якщо знайти більше набоїв і пристріляти -

на майбутнє згодиться

наразі вести з нього прицільний вогонь справа марна

ми дуже швидко обшукуємо тіла

зброю складаємо до наплечників

лишаючи за пасками лиш по одній зарядженій одиниці

я стягаю з голови балаклаву

ніколи до неї не звикну

поранену я вирішую просто лишити

допомагати їй немає часу

а добити мені не стає нерву

вибігаємо один за одним на вулицю Оранжерейну

де ти чайко?

крізь розпач і шум городської ночі

у пляму розіллятого з

розчахнутих дверей світла

вривається поліційне авто

щосили вижчить гальмами

ми

зустрічаємо поліціянтів вогнем

майже наосліп

(набої для пістолета-кулемета закінчились тож маю шмаляти зі стєчкіна

решта сріляють з того що є під рукою)

автівка спиняється й рвучко здає назад

ми продовжуємо наосліп стріляти

ховаємось за чорною представницького класу машиною з вбитим водієм

боєкомплект у кожного майже вийшов

менти сміливішають

спиняють авто і виходять

ховачись

мадяре чайко де ви хай вам грець?

дзижчання скутерів

усе ще віддалене

вже можна чути за спиною

швидше хороші швидше

жовнір дістає коктейль молотова

(кожен з нас має по одному в наплічнику)

оса дістає коктейль молотова

вогняні згустки летять крізь чорне повітря

й розбиваються

на асфальті теж чорному

мало кого зачіпаючи

втім

бідолашних горил це здається бентежить некепсько

вони втягють голови й на якийсь мент припиняють стріляти

моторолери

рівно два

спиняються за кілька кроків від нас

мадяр і чайка на позір не ранені

ходу!

велетенська веспа керована чайкою

що мала би легко вмістити трьох

виявляється раптом меншою ніж здавалось

я ледь-ледь вмощуюсь позад жовніра

про швидкість і рівновагу такого транспорту взагалі не йдеться

- їдьте Сирцем!, - гукаю я до мадяра й оси, та вони, здається не чують

зникаючи в нетрях Бабиного Яру

добре

хай так

- тримай рівніше!

я звільняю руку й наскільки можливо швидко виймаю останній коктейль молотова

щоб жбрнути в поліціянтів

це має затримати їх на секунду чи

півсекунди

веспа зривається з місця (я ледь не падаю)

мчить прожогом в напрямку вулиці Олени

Теліги

маємо щонайбільше кількадесят секунд

неси мене чайко

за чорні гори за море повне безпечних

медуз

прозорих привидів вод солоних

забери мене у минуле

де я ніколи не був щасливим

хоч іноді був 

зрозумілим чи

ні

- яром! - останнє що чує від мене чайка

бо проїхавши перехрестя Теліги-Мельникова

я зістрибую

далі рухатимусь пішки

ще один скутер поглинає тьма Бабиного Яру

авто-переслідувач обирає мене

заждіть дорогі мої воріженьки

заждіть

я перестрибую огорожу, що розділяє проїжджу частину навпіл

авто з шипінням і визком розвертається на місці

щосили кидаюсь через пусту дорогу

в двори

сині коричневі жовті сирецькі двори

з самовільно збудованими гаражами

і дитячими майданчиками

спорудженими з нагоди чергових парламентських виборів

тут легко зникнути

тут

легко пройти непоміченими

до омріяного Сиецького лісу

позаду мене сирени (вже дві)

отже, дві

пролітають Сирецькою (одна звертає либонь на Шамрила)

лиш кілька секунд потрібно мені

щоб навпростець перетнути перехрестя

ще кілька (довше, ніж треба, щоб зникнути зовсім)

і я минаю станцію "Яблунька" дитячої залізниці

біжу якийсь час рейками

пірнаю в яр попід віадуком

мчу яром

тепер лише пам'ять

повертає мені як хвилини тому

я чув за спиною постріли й

відстрілювавсь навмання з трофейного стєчкіна

мабуть для того тільки аби

дотримати принципу взаємности з

переслідувачами

не німіти сутою жервою

обставин звичайних

сил нестрашних

на перший принаймні погляд

яр довгий

глибокий і чорний яр

простягає чадні промені хащів

до білих згори зір

білого довкіль цвіту

диких груш

і ще бозна чого

ця взаємнопроникність сяйва

й пітьми

не вироджується в жодну сірість

натомість

робить кожен спалах і кожне провалля

рельєфнішим

кожен подих мій робить гучнішим

кожен крок

коли я

розриваю кросівком тіла барвінків

і чистотілів

коли

виринаю у плямі світла

на станції "вишенька"

дитячої залізниці

і чую

шум кількох (мо п'ятьох чи сімох)

двигунів на прилеглих вулицях

у подвір'ях

це по мене

прокрадаюсь задами вірменського ресторану

й далі дворами

до якогось садово-паркового товарисва

тут доведеться махнути через паркан

можливо вбити собаку

чи сторожа

дідько тільки не ще одного цивільного

продряпуюсь між трояндових кущів

і подібного рододендрону

собак не чути

крадусь під металевим парканом

ховаючись в благородних не розцвілих ще

куширях

зовсім трохи

ривок вузенькою альтанкою і -

з-поза скляної теплички вибігає немолодий чолов'яга

- ти куди?

направляє на мене ліхтар

я дістаю стєчкіна

(набоїв немає, усі відстріляв геть чисто)

наставляю на сторожа

дядько спуджений

падає долі закривши руками голову

я ширяю через паркан

біжи дурню біжи

тут зовсім трохи до парку Нивки

а далі

через Борщагу в промзону

чи за місто через Святошин

або навіть

заплутуючи сліди

майнути парком Дубки

до Сирецького дендропарку

а там - кладовище, траса - й сам чорт не брат

сторож напевно телефонує вже куди треба

проте

кілька хвилин я здається ще маю

саме досить щоби сховатись як слід

21

я боюся смерті

так невимовно боюся смерті

суцільного неусвідомленого небуття

неіснування завжди

ніде

краще було б

вічно покутувати в пеклі

аніж

бути позбавленим

в першу чергу себе

зору

пам’яті

про

як ти

вбрана у чорну 

у довгу сукню

ввіходиш по горло 

в холодне збурунене море

як потім стоїш

обліплена мокрим рядном

ледь чутно

смієшся в обличча стихіям

водній

повітряній

галантерейній

і

і довкола

зблимують огні суден

екрани мобільних пристроїв

бачиш

обмацують жовтим проміням 

повітря і землю довкола мене

усе ближче

чимдалі ближче

до мене

мого загучного дихання

маю бути спритним

ховатись краще

пересуватись тихіше і 

швидше

про спротив можна забути

тепер

лише 

втеча

22

чайка:

глуши двигун

(по павзі)

далі їхати небезпечно

запаркуємо скутер в одному з найближчих дворів і рушимо пішки

тут поряд є будинок з відчиненим виходом на дах

жовнір:

а код від дверей парадного?

чайка:

там домофон

магічним чином відчиняється словом "патруль"

ніч перечекаємо на даху а на ранок

спробуємо вибратись звідси

жовнір:

на ранок можуть помітити "нічийний" скутер і стуканути

тоді довколишні будинки ймовірно труситимуть

чайка:

малоймовірно

а навіть якби й так

під час трусу поліцаї розділяться на групи

через вузький люк на дах муситимуть видиратися по одному

ми легко покладемо групу

що перевірятиме дах і тоді

жовнір:

двох-трьох - можливо

стріляти небажано

муситимемо вдатися до ножів

чайка:

тоді майнемо сходами

викошуючи дорогою дрібні поліцейські групи

(ті, що опиняться на сходах)

на вулиці вчинимо стрілянину

по тих що вартуватимуть вихід

дістанемось цього-таки моторолера

й майнемо назад до парку 

жовнір:

білого дня

патрульованими вулицями

чайка:

дворами майнемо до парку

мабуть розділимося а там

зовсім трохи до парку Нивки

далі

через Борщагу в промзону

чи за місто через Святошин

або 

заплутуючи сліди

майнемо парком Дубки

до Сирецького дендропарку

за тим - кладовище, траса - й сам чорт не брат

(по павзі)

жовнір:

про що думаєш?

чайка:

так

гадаєш мадяр чув що кричав пілігрим?

щоб їхали через парк?

жовнір:

ні

23

четверо поліцейських обходять із двох боків став

між зарослими листяним деревом пагорбами

де спостерігаю за ними я

щоб чимдуж

чкурнути відкритою ділянкою

до залізничного полотна

і там причаїтись

щойно вони рушать в напрямку станції метро Берестейська

вздовж бетонного водостоку

водночас

я дослухаюсь поїзда

чи не їде

не раз і не два

бачили ми вантажники

що проносяться тут

по кілька за годину

о цій приблизно порі

ядучі промені ліхтарів

розтинають мережане тло  лісопарку

частіше

певніше

облиште надію воріженьки мої

ви не знаєте цього міста як я

не мали такого студентства як я

хто блукав цим парком довго

тверезий і ні

лишав тут жахи і надії

марні і ні

ви поряд та вам не знайти мене між дерев

між стовпів і парканів

що є вони я

що я ними є

зігнувшись

простую колією в напрямку Нивок

лискучими рейками

іскристою і дзвінкою

рінню

чи буде ще потяг?

коли?

Высшую небес и чистшую светлостей солнечных, избавльшую нас от клятвы,

Владычицу мира песньми почтим

усі воїнства ангелів

створіть молитву що порятує нас

гул потяга робиться голоснішим.

з одного боку колії -

галяви і пагорби порослі нечастим деревом

з іншого

високий бетонний паркан

обвитий колючим хмелем

ой хмелю мій

поліційні ліхтарі теж наближаються

тож я притискаюсь до паркану й шукаю місця

де між парканом і рейками

більше вільного простору

щоб вигідніше було застрибувати на потяг

і щоб він несучись попри мене

закрив мене від переслідувачів

що

вже

от-

от

здається

збагнуть що до чого

Прим.21

потяг

виривається з темені

суцільного віття і листя

насіння і комашні

йде швидко

значно швидше ніж я розраховував

тепер не схибити

я 

готуюсь взяти розбіг що маю для нього

метри два

може два з половиною вільного простору

розвертаюсь

шум металевий за спиною

наростає

здіймається чорною мазутною хвилею

займає увесь довколишній обшир допоки

поштовх повітря у спину

й за ним

мигтіння брудного металу по ліве плече

не затуляє мені білого світу означуючи - 

час!

три швидких кроки на пружинних

(проте неслухняних)

ногах

стрибок -

лівою ногою стаю на якусь приступку

обома руками

хапаю іржаві нерівності

лиш на мить

відчуваю долонями тепле й шорохувате вагонне тіло

наступної

миті залізна стихія виривається з-під неслухняних рук

стопа втрачає опору зорі летять сторчака

залізячча

важко гупа мені в обличчя

в плече

тверда надшвидка земля викручує ноги

рінь

обдирає шкіру на ліктях

спині

лиці

зорі скресають

вагони проносяться наді мною в брунатній мряці

хвилина

ні

дві

і стає тихо

розжарений грунт спиняється піді мною

чорне повітря вщухає перед очима

дерева і трави стишують голоси

я лежу нерухомо, не відчуваючи болю

лиш

пульсацію схарапудженої свідомости

підводься

підводься 

спльовую пил зуби

дрібні камінці

єдиним потужним порухом намагаюсь здійнятись

і знов падаю 

ногу вочевидь зламано

понівечена рука заважає навіть

повзти

лишається лежати горілиць

вдивляючись в померки що 

густішатимуть наді мною тут

і (згодом)

в добре освітлених кабінетах

де я

намагатимусь поводитись гідно

бути спокійним

гордим

і наскільки можливо

не верещати

ПРИМІТКИ

1 - викреслено

2 - викреслено

3 - викреслено

4 - викреслено

5 - викреслено

6 - викреслено

8-20 – викреслено

7 - нерозбірливо

21 -

клопочи за нас володарко світу

з предтечею й усіма святими

моли кого тра щоб він

змилосердився над нами

королево ангелів

зірко півночі

хай не тут і не зараз

накладу головою

сповнивши задум грізний один з багатьох

несповнених

хороша моя

пам'ятай про мене

що мав крихту сміливости

крихту розуму

крихту любові

напиши на своїй долоні слово про мене

і торкнись віконного скла

там де ти

де ти?