Світлана Бреславська «єдине правило» | Публікації | Litcentr
20 Серпня 2019, 02:33 | Реєстрація | Вхід

Світлана Бреславська «єдине правило»

Дата публікації: 26 Серпня 2016 о 11:38 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1045 | Коментарів: 1
Автор: Світлана Бреславська (Всі публікації автора)| Редактор: Іван Кулінський | Зображення: creativeconnections.com


Світлана Бреславська — поетеса, новелістка, перекладачка з польської. Лауреатка  премії  імені  Івана Франка 2016 року в номінації «Поезія». Народилась в м. Калуші Івано-Франківської області. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Викладала українську  мову та літературу в школі. В даний час працює в  ПНУ. Авторка трьох поетичних збірок («Два кроки до раю», «Переступи поріг» , «Вниз головою»). Перекладала твори Моніки Варненської, Лєшека Шаруги, Анджея Вальтера. Мешкає в м. Івано-Франківську.



***

от і збулося все
що собі
побажала
мало було мені 
ночі
і тебе 
такого безмежного
в одному ковтку 
шаленої пристрасті
було мені
мало
хочу тебе 
до останньої літери
прочитати
вивчити
випити
витерпіти
залюбити
знайти тебе
в останньому закапелку
простору
просто мати
просто
в зіниці ока
тебе тримати
тільки тобі 
належати

та як дожити 
до тебе?! 


***

увійти в тебе
як в море
з головою
накриєш мене хвилею
легкою
торкатися дна 
долонями
бути в тобі
рибою

чи
випірну?


***

не зазирати в очі
боюся
що ти любиш мене
не так голосно
як колись
чи не так тихо
як тобі хочеться
мене любити

боюся
що я вже стала
рослиною
що проростає
крізь тебе
і моя фатальність
вилазить тобі
вухами
бо я цілую тебе
із середини
і я вростаю в твої
долоні
зеленим листям
любові


***

ти цілуєш розрізане
яблуко
бо знаєш
що це я 
і маленькі чорні
зернята
говорять що я
ще жива
що я 
це слова
які не зможе сказати
яблуко
розрізане 
навпіл
зернятком
твій поцілунок


***

між двома перонами
і двома поїздами
одне слово
і одна маленька
налякана дівчинка
з великою торбою
протиріч
вона думає
думає
думає
від її думок
із судин
проростають пір’їни
і здається вона 
вже стає пташкою
на твоїй долоні


***

встановлюєш правила:
не дзвонити,
нікому не говорити,
не страждати

креслиш мені межі:
мене — безмежну таку
обмежити — 
запхати вітер
у пляшку!

а в мене єдине правило — 
кохати тебе


***

Смерть сиділа в подушці
Емма її чула
Емма її слухала
Емма писала вірші
про Смерть у подушці

а насправді
Смерть — 
це одна філіжанка
в яку наливаєш
каву
з двома шматочками
цукру
і молоком


***

і самотній старий 
рибалка
у човні серед тихого
океану
зловить одне-
єдине бажання

бо дієслово ловить
схоже на дієслово лапАє
та похідне від інфінітива
ловити

чи важливо як його звуть
і з яким похідним
дієсловом
ти втрачаєш

бажання
з рук вислизає
і тріпоче на дні 
у човні океан гойдає
і самотній рибалка
вагається
як відпустити єдину
рибину


***

купіть мені влітку
жменю холодного снігу
купіть у продавця морозива
жменю снігу
і всипте мені
до кишені
зліплю з нього
щось неймовірно приємне
скажімо
таємного
схожого на пінгвіна
коханого
у білій маніжці
і в чорному фраку
навиворіт
синьоокого і напівсивого
із запахом Hugo
байдуже
все одного такого
до хрускоту пальців
бажаного
я така дивна!
завжди хочу когось
нереального


***

незграбно пританцьовуючи
руйнуєш мене
із середини
падають крокви
тріскають балки
стіни кришаться
вікна
зараз вибухнуть
сидячи на руїнах
вникаєш у сутність
справжнього



1 коментар

avatar
Прочитав Ваши відмінні вірші. Усі вони наповнені відчаєм, але це право поета - писати про те, що для нього важливо. Щоб змінити настрій, треба більше мандрувати. Бажаю Вам більше пригод та доброго гумору.

Залишити коментар

avatar