Світлана Бреславська «єдине правило»
Дата: 26 Серпня 2016 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Світлана Бреславська (Всі публікації)
Редактор_ка: Іван Кулінський | Зображення: creativeconnections.com | Перегляди: 1641
Світлана Бреславська — поетеса, новелістка, перекладачка з польської. Лауреатка премії імені Івана Франка 2016 року в номінації «Поезія». Народилась в м. Калуші Івано-Франківської області. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Викладала українську мову та літературу в школі. В даний час працює в ПНУ. Авторка трьох поетичних збірок («Два кроки до раю», «Переступи поріг» , «Вниз головою»). Перекладала твори Моніки Варненської, Лєшека Шаруги, Анджея Вальтера. Мешкає в м. Івано-Франківську.
***
от і збулося все
що собі
побажала
мало було мені
ночі
і тебе
такого безмежного
в одному ковтку
шаленої пристрасті
було мені
мало
хочу тебе
до останньої літери
прочитати
вивчити
випити
витерпіти
залюбити
знайти тебе
в останньому закапелку
простору
просто мати
просто
в зіниці ока
тебе тримати
тільки тобі
належати
та як дожити
до тебе?!
***
увійти в тебе
як в море
з головою
накриєш мене хвилею
легкою
торкатися дна
долонями
бути в тобі
рибою
чи
випірну?
***
не зазирати в очі
боюся
що ти любиш мене
не так голосно
як колись
чи не так тихо
як тобі хочеться
мене любити
боюся
що я вже стала
рослиною
що проростає
крізь тебе
і моя фатальність
вилазить тобі
вухами
бо я цілую тебе
із середини
і я вростаю в твої
долоні
зеленим листям
любові
***
ти цілуєш розрізане
яблуко
бо знаєш
що це я
і маленькі чорні
зернята
говорять що я
ще жива
що я
це слова
які не зможе сказати
яблуко
розрізане
навпіл
зернятком
твій поцілунок
***
між двома перонами
і двома поїздами
одне слово
і одна маленька
налякана дівчинка
з великою торбою
протиріч
вона думає
думає
думає
від її думок
із судин
проростають пір’їни
і здається вона
вже стає пташкою
на твоїй долоні
***
встановлюєш правила:
не дзвонити,
нікому не говорити,
не страждати
креслиш мені межі:
мене — безмежну таку
обмежити —
запхати вітер
у пляшку!
а в мене єдине правило —
кохати тебе
***
Смерть сиділа в подушці
Емма її чула
Емма її слухала
Емма писала вірші
про Смерть у подушці
а насправді
Смерть —
це одна філіжанка
в яку наливаєш
каву
з двома шматочками
цукру
і молоком
***
і самотній старий
рибалка
у човні серед тихого
океану
зловить одне-
єдине бажання
бо дієслово ловить
схоже на дієслово лапАє
та похідне від інфінітива
ловити
чи важливо як його звуть
і з яким похідним
дієсловом
ти втрачаєш
бажання
з рук вислизає
і тріпоче на дні
у човні океан гойдає
і самотній рибалка
вагається
як відпустити єдину
рибину
***
купіть мені влітку
жменю холодного снігу
купіть у продавця морозива
жменю снігу
і всипте мені
до кишені
зліплю з нього
щось неймовірно приємне
скажімо
таємного
схожого на пінгвіна
коханого
у білій маніжці
і в чорному фраку
навиворіт
синьоокого і напівсивого
із запахом Hugo
байдуже
все одного такого
до хрускоту пальців
бажаного
я така дивна!
завжди хочу когось
нереального
***
незграбно пританцьовуючи
руйнуєш мене
із середини
падають крокви
тріскають балки
стіни кришаться
вікна
зараз вибухнуть
сидячи на руїнах
вникаєш у сутність
справжнього
0
