Аня Хромова «Тої п’ятниці, тої зими»
Дата: 14 Липня 2016 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2113 | Коментарів: 1
Автор_ка: Аня Хромова (Всі публікації)| Редактор_ка: Іван Кулінський | Зображення: Diem Chau
Аня Хромова – поетка, автор прози, переклачка. Народилася 1982 року в Києві. Вчилася в Київській Політехніці на редактора. У час та після закінчення навчання працювала за фахом. 2008 року переїхала з чоловіком до Ізраїлю. Має двох синів.
Одна з авторів колективної поетичної збірки «Jazzove Trio» (Київ, Port-Royal, 2005). Також серед авторів антології «АЗ, два, три… дванадцять – лист у пляшці: антологія авторського зарубіжжя» (Львів, ЛА «Піраміда», 2010) і «М’якуш: антологія сучасної української смакової поезії» (Харків, Фоліо, 2012).
Автор тексту книжки-картинки Монетка/A Coin (Київ, Видавництво «Братське», 2015). Переклала з івриту повість у віршах Тірци Атар «Від війни плачуть» (Львів, ВСЛ, 2015). Твори друкувались в періодиці, зокрема альманасі «Київська Русь», журналах «Однокласник» і «Маленька Фея».
Лауреат конкурсів «Поетичні майстерні» (2003), «Неосфера» (2006), «Урбаперехрестя» (2015), фіналіст конкурсу Dictum (2014). Співредактор віртуального літературно-мистецького часопису Zahid-Shid.Net.
Імена
тої п’ятниці господь бог створив
тебе
із серця мого
мене
із серця твого
і населив нами весь світ
і дав нам долоні
і шкіру
і волосся, аби проводити по нім рукою
і шрами, аби цілувати їх
тої суботи господь бог відпочивав
а в неділю поклав мову на язики наші
і очі дав, що їх не стулити ніколи
і мовив:
називайте іменами потвор своїх
давайте назви почварам
і стінам, що їстимуть вас
і землі, яка піде з-під ваших ніг
і крикові вітру
і народжуйте в муках дітей своїх
і вчіть їх ходити там,
де землі вже нема під ногами
і був понеділок
і був вівторок
і середа
і слова його шугали понад темрявою
ніби запах смерті
і темрява пахла болісним потом
і янголи його співали:
ніхто не вибереться звідси живим
спасибі тобі, що із серця твого
є мені долоні і шкіра
спасибі, що маєш волосся, аби щоденно проводити по нім рукою
і шрами, аби цілувати їх
говориш, знаючи, як називаюсь
говорю й ім’я твоє шепочу
***
ти видобуваєш
усе найкраще з мене
усе найгірше
видобуваєш
перед тобою я
не маю обличчя
натомість
лице моєї любові
і слова мої
кубляться там
де атлас і аксіс
вона ж говорить
вона ж мовчить
злість її підступає до мене
неминучо
ніби оргазм
і ніжність її підступає
їй не жаль мене
і вона запитує в тебе
«хоч когось із нас любиш?»
чорні ягоди
чорні ягоди твоїх зрад
мій боже
у мене під шкірою
і пальці
як до будь-якої вади
раз по раз
тягнуться до них
тиснути сіпати шарпати
Рамон
Ми тікали на південь
Мовчки
Крізь міста траси
Оливи, що застеляють кілким оксамитом буре каміння
Наче питоме відчуття щастя – дні
Крізь
Бази
Тюрми
Заводи
Траси
Траси
Які вміють затискати в собі
До відбитків у плоті
А тут раптом розкрились п’ятірнею в усі боки – давай, вали
Тікали, закинувши до багажника роздуту від поспіху валізу
Запхавши на заднє сидіння очманілих дітей
Знаєш, щоб втекти, кажуть, досить тікати
Але на ділі
Мусиш кудись дістатись,
Мусиш мати місце, в яке ти хочеш прийти,
Хоча би,
Наприклад, якийсь умовний південь
І тепер
Ми стоїмо тут над пустелею чорною і срібною і золотою
Над розверзтими грудями землі
З яких щоночі піднімається до міст холод
Що від нього пече зсередини
І не рятують обійми
Ніби це смерть або зрада або махом вихилити літр крижаної води
І над прірвою зависає горобець
Як людина над безумством, думаю собі
Так само просто, так само дивом
Внизу, далеко під нами на камінні
Лежать двійко розбитих велосипедів
Теж тікали на південь
Ні, каже чоловік у синьому перуанському пончо
Ні
Їх просто хтось приніс туди
І поклав разом
Поряд
Ні
Втечі на південь завжди закінчуюються
Гепі ендом.
Зима
мерзну
слухаю вуді ґатрі
думаю як
з-під ніг розлітаються перелякані птиці
струни з-під рук
мої губи повторюють твою усмішку
вона
лишається зі мною назавжди
або до завтра
що одне і те саме
сніг у горах випадає і тане
дощ як любов або звук
все вкриває собою
до завтра ти будеш тут
і я буду тут
з тобою, зі мною
якщо ми
будем живі
обидвоє
і якщо ми не будем
під нами
так само
мине вусібіч птахами
зима
***
коли
тріскається груднина
і проростають квіти
коли
переламується стерно
на дно
трояндового моря затягує човен
обсипаються на землю сни
сущі і уявні
просто стій поруч зі мною
не близько і не далеко
ніби і досі
троянда є троянда є троянда є троянда
***
чекаю на слова твої
так голосно
що
здається
чекання моє
заглушить їх
коли вони прозвучать
***
звісно,
мої руки говорять про мене правду.
та часом це
всуціль
брудні подробиці.
***
диявол в дрібницях
і бог там само
звили собі гніздечко
на верхівці твоєї зубної щітки
висиділи пташенят
і ті
не стуляють голодних дзьобів
«годуй нас, годуй нас, жінко»
0
