Олена Герасим'юк «Тюремна Пісня» | Публікації | Litcentr
21 Травня 2019, 13:58 | Реєстрація | Вхід

Олена Герасим'юк «Тюремна Пісня»

Дата публікації: 02 Листопада 2015 о 11:52 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 4753 | Коментарів: 2
Автор: Олена Герасим'юк (Всі публікації автора)| Редактор: Антон Полунін | Зображення: en.wikipedia.org

Олена Герасим’юк – поетка, есеїстка і перекладачка. Лауреатка: Першої премії у конкурсі пам'яті Леоніда Кисельова (2012), Міжнародної україно-німецької літературної премії імені Олеся Гончара (2013), Другої премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія» (2013), Перша резидентка резиденції для письменників «Станіславський феномен» (2013). Окремі вірші перекладено англійською, литовською, грузинською, італійською, німецькою, сербською, польською, білоруською та російською.



«Тюремна Пісня»

Він довго дивиться на мене і каже:
«головне – любов»

____

Я відчиняю вікно
і крізь нього вривається в дім вогонь
йду через площу крізь місто крізь нори кротові його
в кожнім зустрічнім – вогонь
кожен зустрічний -  вогонь
заплющую очі – вогонь

____

«головне щоб не було війни»
каже вона прибиваючи до стіни портрет командира
тих хто зараз у місті
«головне щоб не було війни»
б’є по руці дитину бо гризе брудні нігті
рахує бутлі з водою цеглини хліба
підсуває ногою матрац до стіни

крупи вистачить на три дні 
солі на чотири
чаю на п’ять
яблук як гною

«іди погуляй надвір
почнуть стріляти – ховайся в бомбик»

і далі рахує
консерви
цукерки
картоплю
овочі 
ліки
чисту білизну
записує числа на свіжий листок пам’яті
акуратно кожну цифру зосереджено наново
і здригається раптом
            ніби хтось випадково прочинив двері і застав її оголеною
            самими лиш повіками здригається

«руки подними! сдавайся!
кожа губы глаза – лицо твое триколор*
и когда ты выйдешь во двор
увидишь сама: мир  чист  как душа
услышишь лепечущий звон калаша
горы костей укрывают пески
сдохнуть от пули бы, не от тоски
в город красивый на танке - бурят
лопает звонко спелый снаряд
рожу к земле посильнее прижми
и не будет войны
и не будет войны»

в кутку лівого ока
            диктор по черзі оголює двадцять чотири ікла
в кутку правого ока –
            до якого зіницю довести важко
            мов рівну лінію на аркуші
            мов руку крізь тіло коханої простягнути щоб не зірватись на інші сильніші палкіші рухи
            важко довести зіницю не заплющивши очі
дитина повільно тягнеться до клямки
тонка мерехтлива мов на екрані телевізора
брудні пальчики павутинки завитків
коліно яке поставила на високу сходинку
вся постать її видовжена і залита свіжим як повітря світлом

вона відчиняє двері
крізь двері вривається вогонь
заплющує очі – вогонь
вогонь

____

прийшли всі: шкільні друзі
хлопці з двіжу 
бійці з якими воював
бабусі з плакатами
Володя з банерами
Діма з мегафоном
Жека з фаєрами
Андрій з колонками
дружина друзі  родичі вже там

нічого не видно  крізь зав’язаний на голові мішок
відчуваю запах цвілі застояної води
відчуваю кожну дверну раму крізь яку проводять
пісочні звуки кроків
лавку
холодну стіну

приходить перший мєнт і каже: дай
сигарету мені купувати а тобі ще принесуть
таким як ти завжди приносять
сигарети чай пилку в хлібині
сміється

приходить другий мєнт і каже: читай
на візьми читай кого ти убив
тицяє в груди книгою
сердиться 
а руки не розв’язує

приходить третій мєнт і каже:  падйом!
веде мене через дев’ять дверних кіл тримаючи за руки
сумний механічний Гермес 
знає що можу озирнутись і тоді все закінчиться
тому тримає за потилицю

мов перед стратою я відчуваю відстань
знаю що вибору не буде
залишається кілька десятків кроків і от
ми біжимо
вистрибуємо на останні сходинки
минаємо найважчі металеві двері
напливаючий шум і тріск
він розв’язує мені руки і каже мов паралітику:
тепер встань і йди
і не озирайся

тримаю рівновагу у бойовій позиції
лівою прикриваю голову
правою зриваю мішок
перекидаю через плече мов плащ
і бачу натовп
який завмер перед кліткою

____

«Ноги на ширине плеч!
Раздвинуть ягодицы!
присесть!»

послав нахуй отримав по морді
і назад в камеру

двом що до мене на Колиму з України приїхали сказали
«отказался от свидания»

після того син не писав мені 
півроку

____

«увірвались до хати
обличчям в підлогу
матір обличям до стіни
коханої не було вдома
а батько помер на початку тисячоліття

«майдановец?» - протягнув старший вдивляючись у прапор
«доброволець?» - обнюхав бойові шеврони
«бандит!» - закурив і сплюнув

спочатку винесли документи і спалили
потім ножі
ножі не можна дарувати
будь-яку хорошу зброю воїн здобуває лише в бою
потім – прикраси коханої
персні порожні котилися сходами
ланцюжки розповзались у шпарки
сережки закривалис ь у стулках

останнім виводили мене
і коли я закричав до людей
зв’язали і закрили рота
кинули в автозак

автозак у дворі стояв іще довго
я чув як розходяться люди і злітаються птахи
як сміються діти і шумить втомлене спекою місто
а далі не чув нічого
повітря випеклось
мій мідний бик важко піднявся
поволі рушив
заколисуючи мене у своєму шлунку»

«ми вам не віримо»
сказав один і вимкнув камеру
інші мовчали

авжеж не вірять

вірять тим
у кого
зброя

____

відкриваю вікна і чую вогонь
відкриваю очі і бачу вогонь
виходжу на площу і бачу вогонь
плавляться турнікети
вагони розвозять вогонь
з вікон кав’ярень лунає не музика тільки вогонь
я зустрічаю людей але бачу вогонь

дими університетів і тюрем
попелища судів і соборів 
руїни кладовищ і парламенту

в руці – скло пенопласт ганчірка бензин і вогонь
голова чиста мов скло вогонь і в серці вогонь
з могил піднімається сотня на бій вогонь
з могил піднімається на війну легіон
тільки вогонь ми тепер називаєм свободою

глянь – між димами обличчя її неземне
лаву міцно тримай! наступай вперед!
не забувай жодного з тисяч імен –
їх пімсти!

меч мій та щит матір й земля – вогонь
чуєш цей грім – ворога грізна агонія
віру тримай у зубах – нам до нього
йти



2 коментарі

avatar
***
Зоря щойнайперша стає коли сходить дим
ранковий густий, ніби ниті у полотні
розходяться, зірвані з тіла, скинуті геть.

І зійде роса і легко траву перейде
і зникне ніби любов бо настане день -
то не зоря стає
то приходить смерть

Бачить: лежать, лежать тіла на землі
Знає: чекає на всіх бо не всі живі
Буде: нитка із променів мов тятива

Ти не маєш руки - ось тобі рука
В тебе нема голови - ось тобі голова
Ти не матимеш долі - ось тобі знову

Шиє зоря, пальці проколює - так
в темряві лісу серце проколить вояк
не об шипшину не об ялину ні

відпливає любов від губ твоїх - берегів
латає військо зоря - і вона - надія
доки останній не відійшов від землі

Олена Герасим'юк

Джерело http://starylev.com.ua/club/blog/virsh-dnya-olena-gerasymyuk
avatar
Чому обов'язково вчитись у Патріції Килини, але не посилатись на вчительку?

Залишити коментар

avatar