Оксана Єфіменко «на нову ніч»
Дата: 07 Вересня 2015 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2155 | Коментарів: 2
Автор_ка: Оксана Єфіменко (Всі публікації)| Редактор_ка: Євген Півень | Зображення: The Love of Clocks - Rodney Smith
Оксана Єфіменко - поет, літературний перекладач з англійської мови та один із засновників харківського творчого об'єднання «Листи на бетонних стінах». Твори та переклади видавалися у таких періодичних виданнях та антологіях як «Березіль», «Левада», «Молода республіка поетів» (2011), «Авал», «Сплеск», «За межею означень». Вірші перекладалися англійською та російською мовами.
Кілька годин
Вулиця мовчить
теплом, яке втратило чимало крові,
чиїмись таємними кроками за рогом,
терпким першим подихом чорних стовбурів.
Гляди, як раптом важкий дим женеться услід світла,
вилизує пройдений шлях.
Скоро все зміниться,
годинник усміхнеться буденною посмішкою
навпроти відчинених дверей,
шепіт втратить свою тривогу,
розчиниться у просторі окреслене ним
інтимне таємниче коло.
Проте зараз я виразно чую,
як тремтить вісь,
круг якої обертається
це місто
і тиша,
нацькована на мене,
щоби вполювати.
На нову ніч
Вимикається світло,
букви зникають, зникають значення.
Між дверима та стіною забагато простору,
щоби ти міг відчути себе, як удома.
В холодних пальцях біжить новий холод.
В холодних пальцях нова мапа,
нові русла, нова любов.
Дим здіймається над твоєю попільницею -
єдине, що ти можеш розрізнити і визнати
своїм.
Нічого не чути з вулиці,
і власний подих твій
відтепер - повітря -
тепле, вологе, серпневе,
кволий вихор перед тебе,
перед тобою тільки він.
"Чи зможу тепер я пригадати,
коли ми вперше зустрілись?
Як ми вітались згодом?
Чи зможу я? Ми жодного разу
не залишались поруч у пітьмі."
- знімаєш черевики,
сорочку красивих кольорів,
на крісло її,
половиця озивається котячим стогоном.
Лягаєш - ліжко має забагато місця -
північне царство і його хололі терикони
на північ від твоєї голови.
Чи зможеш ти згадати все це зараз,
не дочитавши кілька літер
в моєму марному звертанні
лишень-но через те,
що згасло світло?
Твій сон тривожний,
в ньому те, чого не сталось.
Другий пейзаж
Все однакове: дерево,
вічно-оголене снігом, який не прийшов
по цю землю,
поле, яке віддало себе всього траві,
і завмерло тепер серед вітру і погляду,
неба, що однаково біле, як очі мої,
ніби пта́хи над чорним гіллям.
Біле прядиво, біле, як біле,
біле видиво - хмари мої -
погляд тканий із тисячі інших,
чорне дерево тягне ріллю,
тягне тінь, чи свою, чи мою,
до воріт.
До верхівки вже ніч причепилася,
і тріпоче на ній, і болить,
скоро спуститься, віяна,
вії нам, білим прядивом заплете.
Все однаково, ніби до снігу.
Безвітря
Сьогодні безвітря
і тепло твого рота
вбирає мій подих
і глушить мій сміх
Попіл минущості на наших головах вічний
і жодна рука не підніметься
замести його із чола
тільки я пасмо твоє відкидаю
коли вітер його обійшов
Cьогодні живе безголосся
обертає на мертву воду
повітря довкола і
стигне перекотиполе
на просторах жестів
Сьогодні сонця західні
твоїх зіниць
чорніють на вітер
який не прийде
раніше від нас
Годинник
годинник пробив і час
вже ставати тужливим
сонце ховає себе у годинник
друг мій мовчки отирає повіки
кліпає немов щойно прокинувся
і усміхатися силиться так
ніби звук годиннику його
не торкнувся
так ніби він ще на десять
років уперед і потому забув
свої очі звести до стріл
що стромлять серце
ніби забув свої вуха
заставити чути гармати
що лучать серце
ніби він сам не знає чому
тут зі мною усі ці роки
ніби тільки прийшов
ніби час не кривавиться рясно
а я все чую і бачу все
але йому не скажу
4
