Михайло Жаржайло «піноккіада і тарантела» | Публікації | Litcentr
19 Вересня 2019, 13:58 | Реєстрація | Вхід

Михайло Жаржайло «піноккіада і тарантела»

Дата публікації: 03 Вересня 2015 о 14:00 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1386 | Коментарів: 0
Автор: Михайло Жаржайло (Всі публікації автора)| Редактор: Марія Банько | Зображення: Seurat Georges


Михайло Жаржайло – поет, автор збірки «міліція карми», лауреат конкурсу «Смолоскип» (2011-2012 рр.). Організатор мистецьких акцій.

Друкувався в кількох поетичних антологіях, брав участь у багатьох літературних заходах і фестивалях – «Форум видавців», Meridian Czernowitz, «Гогольfest», «Ї», «Київські Лаври» та ін.

Окремі вірші перекладалися польською, німецькою, російською та англійською мовами.



*
раннього ранку хтось підсунув сонце під двері
немов стару десятирічну газету
немов тюремну записку

а потім хтось ніби посунув аркуш убік
щоб я поставив підпис

моя мама – му́зика
тато – музи́ка

я так і не підписав

перегорнувся через матрац
лицем до вікна
і вже був вечір

з-поза фіранок сипалися жовті папірці
від людей
до яких я звик

а коли зайшло сонце
я розсунув запони на вікнах
розчахнув стулки
і темряву одягав на руку немов рукавичку
і вулична музика наповзала на голову
наче плавальна шапочка
і я випірнув за вікно
спочатку борсався і вчився плавати
а далі вже літав над містом
немов пітер пен

більярдна куля місяця важко цокнула
по підвіконню
розбудила

я лежу в кусючому светрі темряви
і ніяк не виборсаюсь


піноккіада і тарантела

я лежу горілиць на підлозі наче дерево
зрубане і просотане часом
мої очі заростають листям
у моїх ніздрях гніздяться оси

я пливу рікою немовби піноккіо
а вороги на березі вклякли наче боввани
гукають 
видибай видибай

а мій ніс видовжується й росте
пнеться до неба твердне
у повітрі свистить мов спінінґ
розсипається салютом

а вагонка на стінах то дерев'яні водоспади
і небо наді мною дерев'яний саркофаг
що сипле тирсою
а підлога то лісосплав
і бумеранги блискавок
складаються у паркет

а павучі крокви з-під стріхи
тчуть дерев'яну павутину
яка виповнює простір кімнати
розбурхується
розхитує береги

моя остання здобич загорнута у сувій
декоративної дерев'яної колони

а наступні жертви вже підіймаються
сходами до мого піддашшя
тримаючись за дерев'яне бильце
мого носа

ловися враже
танцюй під мою вудку
великий і маленький


дельфіни

ми дельфіни
ми збудували ковчег з води щоб мандрувати суходолом
ми озброїлися летючими рибами
аби захищатися
риба-меч над правим берегом
риба-м'яч трохи нижче
риба-носоріг майже поряд
риба-молот і риба-серп вже з'їджені
а риба-сонце засуджена й спалена

ми не глухонімі проте ви нас не чуєте
і знаєте що ми не з рибою але завдяки рибі
заради риби цей хрестовий похід із рибою під плавником
із рибою ув очах
із рибою на плечі
з рибською працею на верхній галереї
заради риби це все
із пломбами на 40 зубах із 120
вірші рибовані зринають із наших горлянок
і писано їх на папірусі з перемелених риб'ячих скелетів та луски

назустріч нам олені
боязко мружачись
ховаючи в роги од вітру голову
як у третій ряд зубів
спускають ковчег зліплений з кедрових шишок
у море

назустріч нам бджоли
назустріч мурахи
і усі зі своїм зоопарком
під серцем
і кожен зі своїм тотемом у ковчезі
чи то восковому чи то дерев'яному



0 коментів

Залишити коментар

avatar