Я не чую нічого,

крім клекоту піднятих рук

зморених,

розкиданих між тисячі і сплячих;

раптовості

серед десятиліття, стриманого

від сплеску  розрізненості

Кінець кімнати, очевидно є -

достатньо знати  

Час замурований в собі

з часом

набуває рис руху,

набуває сил до тяжіння

безперервно і швидко

Невід’ємність  продовження,

напівстисненість рук

тече у передсоння:

червоне,

ще червоне,

ще червоне...

Жага метаморфоз

перетікає у саму метаморфозу,

змінюючись з чоловіка на жінку

Набуваючи рис східного зооморфізму,

як міт про Европу -

далеку Еспанію,

Eль-дорадо