Сирота | Публікації | Litcentr

26 Квітня 2024, 08:22 | Реєстрація | Вхід

LITCENTR

/ Публікації

Сирота

Дата: 02 Серпня 2013 | Категорія: «Міська лірика» | Перегляди: 853 | Коментарів: 3
Автор_ка: сергій вінницький (Всі публікації)

Сирота

Так часом з нічого виявиш, що й сам сирота.
Дарма, що не камінь у серці завмре без кохання.
Застогнуть негідники у горе-чуму, як в роках
мовчки оглухне душа, немов перевернута зрання.

Ти, жвавий опришок, орле! Хіба, це наша тюрма?
Ну, схаменись, заходь до порожньої хати.
Зболілий, без голосу, ну, баламут, на словах.
У дітей безпритульних в очах стоїть мертва мати.

Бродяга малий, тебе впізнають безпритульні собаки.
Безстрашний шуськом проникає в скажене метро.
Ну, як цей безбатечко клянчить роками без мамки?
Його мамку убив, три роки назад, вигнанець Пуерто.

3 коментарі

Порядок виводу коментарів:

0

1 Kurare • 15:12, 03 Серпня 2013

Окно.
Фонарь и ночь.
Зевотна арка.
Пока низал куплеты ниочем,
в подъезде били пьяного престарка.
По-пролетарски.
В темя кирпичом.

Дозрела чья-то суетная жилость.
На полку - файл. До Страшного Суда.
Как невесомо кружево ложилось!
Словесное.
В тетрадку.
Мне.
Тогда.

0

2 Нина_Есипенко • 15:36, 03 Серпня 2013

... 5

0

3 vinnser • 16:06, 04 Серпня 2013

Діловито! Вельми чорний камінь зняв з своєї душі. Як вам, Kurare, оддячити за таку загулялу і оздоблену філософію протиріч, філософію недаремності і тонкої споглядальності без прихистку у душі верлібру, без патетики в клятьбічній патетиці, невже сурма радості вашого оповідача теж пірнула в "оксамотиві" враження, що непідвладні конозистим авторам. Вважаю, якщо не промовив, то не прожив, якщо сховався, то не доторкнувся жерсті власної чистоти, а це делікатна справа таємного неврозу, адже потім шугаєшся усіх і уся, бо відсутня хоча б якась позиція та приховані власні інтереси до захололої жертви власної творчості. А чого лукавити, самограй слів на грані чутливого "змовкни" убиває в нас лякливих істот, який страх до себе самого, і враз стрепенулися скрижанілі емоції від того, що перед очима внутрішня межа, що кричить "цить!" - зачіпає совість. Кудись поділась моя причетність до згорілого в серці критерію і оцінки душі вірша, якщо ти сам убив власне життя. Тільки нічого не бійтеся, якщо ваші дзвони видзвонюють словами доброго вірша. Хоча, як ще можна "розпростертися" у судну годину, розбудити в вірші-"портмоне" затерплу доброту чортів до праведної дії слів-радарів. Міркую, що варто тут проживати себе просто поза словами-гніздами, аби слова-тривоги озиралися і дивилися тобі прямо в очі, а слова-страждання володіли глухими душами і заставляли діяти по совісті.

Залишити коментар