Сирота | Публікації | Litcentr
25 Грудня 2024, 20:57 | Реєстрація | Вхід

Сирота

Дата: 02 Серпня 2013 | Категорія: «Міська лірика» | Автор_ка: сергій вінницький (Всі публікації)
| Перегляди: 935

Сирота

Так часом з нічого виявиш, що й сам  сирота. 
Дарма, що не камінь у серці завмре без кохання.   
Застогнуть негідники у горе-чуму,  як в роках 
мовчки оглухне душа, немов  перевернута зрання. 

Ти, жвавий опришок, орле!  Хіба, це наша тюрма? 
Ну, схаменись, заходь до порожньої хати. 
Зболілий, без голосу,  ну, баламут, на словах. 
У дітей безпритульних в очах  стоїть мертва мати. 

Бродяга малий, тебе впізнають безпритульні  собаки. 
Безстрашний  шуськом проникає  в скажене метро. 
Ну, як  цей безбатечко  клянчить роками без мамки? 
Його мамку убив, три роки назад, вигнанець Пуерто.



3 коментарі

avatar
Окно.
Фонарь и ночь.
Зевотна арка.
Пока низал куплеты ниочем,
в подъезде били пьяного престарка.
По-пролетарски.
В темя кирпичом.

Дозрела чья-то суетная жилость.
На полку - файл. До Страшного Суда.
Как невесомо кружево ложилось!
Словесное.
В тетрадку.
Мне.
Тогда.
avatar
Діловито! Вельми чорний камінь зняв з своєї душі. Як вам, Kurare, оддячити  за таку загулялу і оздоблену філософію протиріч, філософію недаремності і тонкої споглядальності без прихистку у душі верлібру, без патетики в клятьбічній патетиці, невже сурма радості вашого оповідача теж  пірнула в "оксамотиві" враження, що  непідвладні конозистим авторам. Вважаю, якщо не промовив, то не прожив, якщо сховався, то не доторкнувся жерсті власної чистоти, а це делікатна справа таємного неврозу, адже потім шугаєшся усіх і уся, бо відсутня хоча б якась позиція та приховані власні інтереси до захололої жертви власної творчості. А чого лукавити, самограй слів на грані  чутливого "змовкни" убиває в нас лякливих істот, який страх до себе самого, і враз стрепенулися скрижанілі емоції від того, що перед очима внутрішня межа, що кричить "цить!" - зачіпає совість. Кудись поділась моя причетність до  згорілого в серці критерію і оцінки душі вірша, якщо ти сам убив власне життя. Тільки нічого не бійтеся, якщо ваші дзвони видзвонюють словами доброго вірша. Хоча, як ще можна "розпростертися" у судну годину, розбудити в вірші-"портмоне"  затерплу доброту  чортів до праведної дії слів-радарів. Міркую, що варто тут  проживати себе просто поза словами-гніздами, аби  слова-тривоги озиралися і дивилися тобі прямо в очі, а слова-страждання володіли   глухими душами і заставляли діяти по совісті.

Залишити коментар

avatar