2013 рік. Прочна наруга | Публікації | Litcentr
06 Травня 2021, 15:54 | Реєстрація | Вхід

2013 рік. Прочна наруга

Дата публікації: 05 Липня 2013 о 19:14 | Категорія: «Стихотворения в прозе» | Перегляди: 782 | Коментарів: 1
Автор: сергій вінницький (Всі публікації автора)

Прочна наруга 13 року

                   Етюд для читачів, які з проміжку   15+ та -25

 

Н-да, учора начепурений товстолобик і крутизна нашпідіхорилася до шмону. Так запужали тіток, що усім стало слабо!!!  Їх, запиженних на шару, вистропалило у такезне  торчило, що нашенські головані змились до конопатої лопуцьки, Вірочки, бо та одна-єдина вкалувала їм по-чорному, і ж, вона жива душа, безкоштовна, а не як з тертого хріну, якнайділовитіша Настенька. Вільна московка Вірочка яро ширяла в тутешні душі біле сонце пустелі. І ті навіки кам'яніли. Про це дізналися білі айболіти,  помічники головного крадія державної нейро-кардіохірургії. Он ти яка!!! І  на невгамовну Вірочку з Кончі-Заспи настрочили жалобу про зникнення ефедрину. Ти ба! Яка підводна течія, В кого вона вдалася? Такий наворот духопеликів в Парадних Галаях стався  вперше. Але все приховали. Усі нахлібники та аристократи духу урились, і не ляпали дурниць, бо отримали нагоняй від  шефа СБУ за скривджену Геру. У всіх мозги пішли нарасшарагу, побували не тільки в дурнях, а я в халепі.

 Так, це ти тут, фраєр, отримав лакомий шматок вільного базару? Що  награбастав добра собі в широко відкритій бюджетній системі? Фу-ти, це шеф тихенько потер руки.  Молоді вилупки без наглядної агітації відкрили запечатану безнадюгу, повиламували рученьки свої, але розкрили усі барлоги, повикидали, як із лантухів, мильні бульки та дірки у звітах і давай наглядати за базарами і закритими цехами.  Ну-чо, намили великого золота, кажеш без слідаків обходилося, у тебе скільки, три ряди здавались в аренду. Капітально, високо літатимеш. Запитай у цієї Ліньки, по чому вона продає фунт лиха! У неї муха в роті. Ось пару фраз! Набубенились по самі вуха, які ще  довбані вори, навіть одубашений злид заставили мовчати.  Я ще два дні тому підняла бучу, а ти, що не порахував вхідні і вихідні. Де твої намальовані баланси, діставай, показуй, набицькався за цілі роки нашими базарами.  Хто ж отримував щотижня цілу наволочку грошей, непоганий навар мали і все никалися від боргів. А зараз скрутняк,  які муміфіфі?  -  Надсада м’ясника дрючила думки. Одні халепки. - Наша інспекторша, намікала на великих скрябів із міністерства зборів та доходів. Між іншим ти нікуди не зрулиш. Повна торба. Смертник на трьох мішках гречаної вовни! Це тобі не просто торба. Зметелити в Італію не реально. Поки не забашлиш їм все хазяйство. Зідрали сім шкур ці вовки в овечій шкурі. Я вже думаю, як  узлизнути звідси на многії літа? Попомлів я від страху, хочу увіяться на дно. А скільки можна скребти луску. Шукаю не щербатого життя, а щасливої смерті.

Круті уночі познімали дорогучі френчі, після муміфікації народної волі у Верховній Зраді. Налили собі шкалики. Хай буде, що буде! Аж у носі защипало. Між іншим забракло мови для добрих хлопців. Бездарні мордачі. Ще недобре мозолять їхні язики на державній вимові. Але дбають про свою шкуру, тому і закусили пташиним молоком. Для них торба лиха із золотого фонду, що мішечок хазяйської біди для молодої Вірочки, у якої язик поза вухами мотається. Принципів зараз не треба, ще чого, хай там що, а міняти дії на надії і  шукати добра, то вважай, манна небесна впаде не у землю, а у воду.

Щасливі шури-мури для форми мутили за мурами з мурашвою танталові муки. Одягли на себе пергаменти совдепівських мумій, бо закрили поношене секонхендівське ганчір’я із Заходу, аби даром не було мулько в очах, і смикають ключі на дачах. Згадали, як забігали хапуни-мурашки за спиною, гу-гу-гу, як моторошно, навели марафет з самопальними грошима. Уся мурашва в казино хапалася за голови. 

Ось вона наша мука, Ні вуха ні рила сповістила про себе, коли клали гроб з музикою у крематорій. Вдоволь намуздикала  свої рябі душі навороченими напоями зарядились, надулись людським хавчиком.  Косопата Вірочка нажарганила баньку на весь голий край. Напудрила собі кришу та підправила надувні космо-щічки. По мобілоці зривистим подихом весни викликала дятла на нові вибори. Без зайвого священнодійства понишпорила поміж убожеством району. І таки, як муха в меді, знайшла те, що шукала. Йолопу надоть ситих баб визвати до темноти, нехай підрахують голоси за мене. А-то кругом нічні наїзди роблять беркути, після того як на дурняк обвітрили розпатлані фізії по Єгиптах.

А моя ящірка Люся, честь мого мундуру, нарихтувала помадку під колір свого ровера. Почистила свій рінгушник від рожево-малинових смс-ок, поправила помаранчеве пір’ячко на голові. Добре надухарилася, бо знала, що з учора злішими залітають до неї рогачі-молодики, і її, як вільну пташку, будуть добре надирати горілиць. Як  свербить на кінчику великої цяці. А в ситих соняхах нашого краю вона розведе на секретний ресторан Гарбуза, бо щербаті копійки кулямісять   первинну красу району. Ото іще пуп не розв'яжеться. Пусте діло пускатися по колу, і кому потрібне це арт-кубло з довгими шухлядами. А щось таки намулять посохлі ставки, якщо не пустять мене на дно золотою рибкою.  Одні  лепетливі мають влаштувати розбірки, а потім справляти зі мною інтимні вільнощі, без цнотливої розкрутки та принад. Клепані язики заведуть базар про мокрих політиків. З пустими руками усіх раком до Києва не переставлять, хіба що навкруги  замертво дертимуть жовторотих пташат на приречений зоопарк вуркаїни.

Ракушка Мася підвела звечора чорну віндову афішу-тату, на зуби наклала побілку, розвела довкола ладан фігарки, поставила довгі ніжки на бамбетелі і надихлофосила синю роксоланочку, затримала в ній розмочену слабість. Руся, ти моя стражденна. Скільки тобі ще фігарити і приймати ряжанку муміфікованих босів?  Розпальцьовкою відколола пірсінг, акуратно відкрила свій пентюх, ай, клубняк в паніці, я ж не одна розкішниця на усіх цих хачиків. Топтуни на майданах  введуть   фірмові речі, і реанімують   сюрпризи, і все навколо стало байдужим, неначе сонце в тумані.

Так, нормально відірватися на рогулях могла лише здібна тічерка Мася. Вона стрибками дійшла до крісла і взяла на ньому майфон,- алльо-о! - закрила блакитні очі.  - Альо, Магік!  - На другому кінці танго з червоною гвоздикою. Таля в тапцях не бажала чути дзвінка від мудака, та ще й фараона. Вона тільки знялася з ручника і проковтнула релашку. А тут запілікав цілий мафон. Захизувалася перед хавірою Масяня. Вона  одразу вбила свій серфінг, і свою срібну надію стояти навіки у дрючбі народів, згідно чого мала у заміському  палаці зустріти  руде коханнячко.

Упала кришка унітазу і звук пішов на всю вуркаїну. Гамба! Кранти! Хана! Мертві бджоли!!! Юзець усім юзерам! Паніка шнобаків, хрюнделів, дюнделів з плюшкінського базару вийшли на ведеєнха, їх оточили чорти в масках та у балонах. Захрячкала ціла консерваторія в скафандрах і заколупали усіх і уся в ярмі, все торба, «навіки раком!»

Прослухав записану розмову. «Заспокойся, благаю. Я не пальцем роблена. Диво моє, ти, кораблику мій! Я, фігарити не буду, ти чуєш, – я  нерепана дура. Ти отримувала свої рижики від сенсея, ти хоть вчора перерахувала їх, перерахуй ще раз!  Задовбав цей вурка, я отримала лише половину заробленого. Сукі вони всі, запецькані.  А цей, у кнайпі,  Колян, бармен стаканерії, відкрив банабак і розливає там кримську баланду, де були твої очі, розвела римси, і я спочатку не поняла, як цей метелик на колесах, весь на понтах, і не має свого бабла. Він розвів і мене, і тебе. Од, козел карпатський. А у мене зараз напряг… »

Все, мені всі тепер – як одне до одного, все так наосточортіло вже, щоб полізли навипередки ці шибздики у комок. Яке зміситься риголетто! Супер-рейв! У нового кльова є своя система насосів, а у нього яка рулетка!!! Солдати так не виробляють, як цей з натренерованими м’язами штурпак. Насідає на усі крісла, як султан. Лисий, розквітлі очі з факелами, ми на нього обоє – а він при зближені наших тачок  бере нас на свій чабак.  Натурал,  реактивний,  і літали ми над та  під ним, насососалися його добра на цілий кремль, ледь упакували його  гамнітохфон, все життя розкуйовдив, все нутро нахічкарамбала, ще й досі горить душа.

Умудрився наштирикати, відшампурити усіх жертв голодомору, сказав навіки раком,  і так разів зо п’ять, і так сильно натягував мені заколку. Усі навкруги «на-ура» розкрили хавальники. Дістали свої лазерники і знімали. А виграв не він, а той слонячий дует з нахвостниками, з Райдейком, накачаний живчик, самограй і наївняк ндравствений, з огрінезним хоботом.    Столичною фантазією на планері грав на все, що мав. Намолотили стільки капусти та силосу, що засипали ними усі карпатські  скурвлені прірви.

 

Настрій  у Ріти накашетився. Я до неї добрий. Вона, як скотинка на стропилах, потрібна усім на постоянку, в педусі. Одягла натуральний помаранчевий прикид з лейбами, підсунула попільничку і стряснула зацмулену папіроску в неї. Треба відкрити тату. Фішка. Згадала вчорашню нічку, конячі скачки з компресором, його земля в ілюмінаторі. Недороге кафе. Кагор фуфлижний, халімі закуски. Ух,  яка пенякувата колодка у нього, цілий фугас, але ж, огудний фараон, готів мене розвести. Накотив налаченим білим лексусом, а я зі своєю малиновою маздою не втекла від нього. Прижав до бардюра.  Ти куди намилилася, соска? На аеродром! У мене є смачненька справа! Держись за мною. Потім зелений ресторан. Він купив нове ліжко таким багатим налічманом, що  усі  серця родаків чуть не стали, як порахували, я і сама ледь не скопилилися у цифрах. Але  потім вийшла накладочка. З бодуна взяла його на амбразуру, а як порахувала весь чорний нал, і кілограму не вийшло.  Прийдеться з на підсосі жити цілий рік, у кого тепер друкарня нової налічки?  Де ж прапор надії? Він  усім   кралям вукраїни ботан і гідроцефал.  А ти бачила, який у нього був абажур, набанячений!  Штука!!! Яка у нього на ребрах наколочка, великого проглота пролетаріата, цвітна, на всі груди, а біля бебехів – вгашений фейс агресора юйесейяа. До речі, він подарував мені свій накідний джапанський ніж, - а де ж мій ніж? -  ага,  у бардачку машини, - угу, крутий дембельський скес. Його божевільна водичка згоріла у мені, цілий шкалик вилив в мене, а який запах ікри, неначе клей, пва, ледь змила його дурман з себе.

У-у й, ти какая Чайка, наліфонилася, в позах пацанячих, як ходяча ампула магнезії. Все у неї в бурситеті прозоро, все на-мазі. А  лахи і джини з хезтресту. Переповнена дон-педрами, забісована красуня з ночвами. Така накагорена, очі наіскосяк. У макітрі – жмурики. Вчора  поливали її тіло боржомі чокнуті скін-хеди. Петрушили її блатну душу, шпокали у неї шпильками, а вона просто відливала і міняла рибам воду.  

Ні чорта собі помаранчі, ось воно сяйво скаженого кондитера на майдані, ну, що за труба Витріщатика, набір кісток з батарейкою, літаюча тарілка, столична вурка Люся, і руки бумеранги, білі штрімфлі, усенька волога у неї фігарочка, тиха і увічлива кобилка, в зубах -  свіжа троянда, дупкує файну гарочку об смітничок. Стоячи цілує і зажовує   пелюстку троянди, у неї глист у корсеті, ватра у серці.

Столична чікса Паха запроторює гвоздику отамана в рот і чатиться по майфону. Честь для неї  - це молоток  бойфренда, він стоїть в кіоску обміну бабла. Все у неї схвачено, все чікі-пікі.  Упинає пахучий сюрприз своїм ротом з-поміж його очі.  Передає йому четвертак. Моя

хорошуля з пірсингом. А хто сьогодні не з нею, той на споді гаразду. Радісна усмішка  сполотнілась, -  я  завжди буду з тобою.

Погребська цидатель,  кльова баба, Ціца, відчуває  себе, і кінчає все в себе. Тихо реготнула у дзеркальце,  відкрила свердловину живої води, приємна і гарна вода полилась у відро, даремно, що кіпіш здіймають на неї.

Витягує  з-під джерела корогви і бере відра на плечі.  Іде і не ламається навхрест, іде не ради наруги над муміями, не варто гнутися і виставляти на показ свої ціцерони. Ціца не хоче до своїх розкішних бебехів прив’язувати коня. Хоча у неї є  маляр, собайло-жиган, часто засмоктує до свого пейзажу її розкішні клоаки. Ціца буває на майдані тільки вночі, серед нічних метеликів та джузепп цмулить пиво.  Розгладжує свої масні складки вусиків, немов лейбу, і вигукує смачно затяті слова про золото на банях Софіївки.  

Ось кому все по  цимбалах. Фраєрша Лола.  Ну, просто гамбець, коцюбить обидві долоні на кермі, чалить на власному майбуху до цирку, на майдані посеред Витріщатика. Лола має державний лохотрон. Фрея Лола здибалась з одним залицяльником цуциком у  генделику і запропонувала йому ремонтувати упряж  кепських груденят киянок. Той добре цокав зубами на франі, тихо квакав цивільний лабанджос та музон тесняків, і мав диво здібності м’ясника. Велика фора кохання переросла у жадобу легких грошей. А фуфлижні груди дівчат піднялися вгору. Яка чуднота, жіноча природа!

О це знайомий, молодий батюшка Фома, не втомлюється на свій кендюх заробляти і глибоко дихати у Лаврі. Там я колись працював за помічника старости, тому і пирхаю часто запеченими вустами на прихожанок, які моляться перед нашими затворниками. Мій флюгер має добрий нюх, хоча я невправний качок, але мій чорт сидить у мішку попаді Марі  Іванівни. А навколо столиці вже не чаклує  запах старої хвої.  

Одне качумайло траси насобачилося тілами автотуристів. Тачки дрижать на вибоїнах. Йоперний театр у вихохленій шкірі і всюди паризькі пахощі. Катакомби  не фурчать,  душа нахічкарамбала бушмаків. Не слабо, обурює життя краю оголений балет.

Феля, зупинись, на базарі. Обоє звужують очі, нерусь роззявляє животи і рохкає  свіжину на фарт, похапцем  пручається камбала, обличчя ясніє від кайфу.  На власних кістках зачинає фарцу в лясах  весняна карамболь. Затинаються  перехудлі  груди від перепродажу і влучає у ціль чудотворець із фаранфорика.  Феля, напийся з моїх чистих капілярок солодкого лайфу.

 Вії підрізані, чорна спіралька на голові. Задоволена життям навіть чорна жаба  на базарі. І знову гаряча Фара на очах усієї Бесарабки жарить і триндить, рекламує фейсез у стрепеті червоних ягід, виклавши із них пуцюр-фачик, аж слинка тече, розтає у роті. Фара вишиває раменами, бо сухотіла, як швабра, осипана татуюваннями та родимками. Підхоплюється на мене, субчика, ловить ласощами дзвінких слів, звуків і вигуків мої бажання.

Здригаються хвилею радари, оце бройлер – Бомба, ходячий сальцесон, оповиває голос тріумфу в однометровій кімнаті. Поїхали далі, бо вибухнуть її бандеролі.

Дорога норовить рукавами розхитати юрту лімузину. Весна випускає запах завзятими посмішками над Люсями. Толя, не гони. Встигнемо. Не спіши. Заверни отут.  Пересяду на вертушку.

З вертушки Вуркаїна вся прозора, накривається парасолею і фестивалить.

Я пересідаю за руль   залізного джмеля, він баскачалиться, заплутує  тіло у місті, жмурить блиски в очах, від щастя жартує шпиндик,  знову фінтить. Зізнайся, ця коцалка іноді махлює, вона  крутить шури-мури над балконами і відривається вгору, як хтивий йоржик під час шмону.  Цього  йоржика, зараз хоче будь-хто!  Запекло пручається вітер. Загальмуй. Сідай отут на даху.  Хочу одну  упекти завірюху  в очі, відкрий  двері. Вертушка натуристо на незламному хребті відкидається знову вгору. Упирає  бурю, підгинає мені коліна, одриваюся, перетасовую ноги, вистромляю композицію ніг прямо на свіжу траву. Падаю.

Йо-вйо, стопорнувся під крижівницю, а із неї фігвам, одні пристрасті,  наповнені жили дрижать, фраєра поклали на землю. О, штурпак!!! Цвірінькають горобці. Навколо одні вікна між стовбами, квітне фігова вишня. Вона уповільнюється в обіймах мар, радіє від весняної суміші примар. Заборолася  ляшка, шворни її ще раз, шпокни іще, встань, вигнись. Ого, жеребець ,  халепа тебе моє,  вперед, не зупиняйся, жигуне.

Не розслабляйся на половині шляху,  хватай ще і того злодія. Та, йокелемене, не чіпляйся, підіймай руки, де приховане бабло. Отак, стій, дай я витру піт на тупі, тепер мочи, маневруй, шпіліндрикай фігарочку в попільничку, розбумбовуй цю обизянку. Ти хочеш шампусик? Може, з’їси ще ковбаску. Бери з рук, тепер будемо фестивалити по понятіях.

Ти такий чепурний, джмелику, повний сил, я хочу, зриватися такою ж риссю. Глянь, як цвітуть сади, хай квітнуть фіолетові фінгали.

Дай, ще хавчик, ну, не нажерся, йоханий бабай. Хочеш ішачими, рогулька в імперіях. На вікні дзижчить перша муха у білому молоці. Вона запалює  феєрверки на сонці і в бешкетних очах. Ірже і стрибає худюща вуркаїна теліпає чудернацьку  красу у кудрях. Ріка нащупує нові мілини, натягує  жужмом  вроду на себе і хоч де, хоч куди жене і бецає перепуджених на розмоклих дорогах.

Люся, вся це фігня, усім серцем люблю твоє  тепло. Од, скажений жеребець, хтивий,  вічно зводиш мене зі світу. Вона відкрила нову татушку, шпилькою цівікнула,  звалилась на нього топленими ногами,

аж  рот відкрила, неначе лошиця. Шаляй –  валяй по трасі.  Вона втиснула свого шайтана в маржинку,  ух, зметнула ікру, і зрослися обоє у лісі,  зшизіли і шедеврально кінчили поцілунком.

Тепер обоє  гарячі і раді від   вдатного перелюбу. Загуркав трактор, фазенду виорав, село фінтить і буяє. Люся  забадьорилась павою, знімається з гальм. Цмулить шампусик і відкидає штори з вікна.

Змінився наш напрям руху,   я руками розвернусь. Ого хазяйство, справжнє, монарше. Люся, перекрутила  кермо, поставила мазду  в жадану позу. Зірвала з себе ганчір’я. Нову теплу слабкість весни взяла у груди.  Люся, бажаєш просмаленого і тверезого м’яса в корчах.

Уся всолодилась обличчям і палко здвигнула ногою на колеса.

Все, приїхали, добре, вистромляй антену. Що тобі включити, щось велике і дуже, ти ж  дальнобійник, я дальнобійниця! Давай голосніше, потужніше,  енергійніше, Толя, ти ж дрючишь не черепаху, а мазду, включай, а то получиш зараз ремня. Ой, б’є струм  прямо у по пальцях, тоді, хекай, жеребець…

Стій, не включай, чекай, не моторь… Ой, дуряшик, ти засадив  тут цілий сад. Висадив свої помідори у нову печеру, я їх  з’їм, як сальцесон. Ой,  як жарить вулкан весни  у нашій маленькій красуні.

 



1 коментар

avatar
0
"Дед Василий сказал до конца охренев: "Наконец-то мы сошли с ума!" (с)

Залишити коментар

avatar