Тріщинки в тексті | Публікації | Litcentr
19 Березня 2024, 06:25 | Реєстрація | Вхід

Тріщинки в тексті

Дата: 15 Червня 2013 | Категорія: «Вірші в прозі» | Перегляди: 852 | Коментарів: 4
Автор_ка: сергій вінницький (Всі публікації)

Тріщинки  в текстах

 

Зросла на крилах моя прихована любов до веселок,

Після землетрусу стрибаю на сходинку нижче – бо страх.

При сонці благотворна  гроза почута, даремно скажете, - "Окей!".

Їй дарують балакучу  бездітність замість згорілих взаємин.

Без грошей вчать пити чашу горя, не купуватися на друзів.

За гроші рятують блакить в  очах від вульгарних дзеркал.

Дзвенять орбіти на язиках!  Тремтить вишита на кумачі мрія.

За часом і камінь тріскає по швах  - то крок від розчарувань!

Заломлюється  кропива  на ріпі – кров жертвують діти.

Вогонь  стрибає в очах жертовного птаха, що кряче: "Гей!".

 

... Крізь тексти і  тріщинки в них – можна продати душу.

Через розбиті слова можна бути нещадним. Всі – слова за це!!...

Вишневий  сад творить множини, п’ючи одну горілку,

за це йому вручають  терновий вінець разом з головою.

Вбите віршем  тіло, а душа знайшла лабіринт  Пегаса.

Маятник коханця розгойдується стриптизом вірша.

Дужий регіт дзвенить після знищення тих, хто біль.

Стихія навертає великомучеників   і запалюється жива віра,

і відгукується  на слова воля так, що доля тремтить.

Серце втратило сонце, що зраджує всі доведення слів.

 

Шторм  у долі на долонях – не позаздриш моїм  дорогам гріхів.

А мене не кличуть . Ніяк не вдієш. Їй - анітрохи, аніскільки!  

"До побачення,  любове моя". Біла  сукня – у морі байдужості.

не вміє прийняти свято власних інтересів і не вміє: "спасибі".

Мені вдихають у втомлену душу, заплющивши очі, почуття.

Слово міняє вічне на миттєве, все одно безсмертя – це пиха.

Без репетицій любов  розбиває серце, тхне  фарфор  отрутою.

Тріщинки в тексті самознищуються – воля в паніці, зникають герої.

Вибийте з-під ніг  раба землю, хай сонце розплющить очі.

 



2 коментарі

avatar
Знову минає над розумом тиша,  чомусь щастя не радіє у моєму вірші, воно володіє багатством втрачати слова. Мені вже потрібно рятуватися від власного досвіду писати і доводити свої думки до парадоксу, якось  треба загубити  уміння та навички грати роль мандрівника у словах, чомусь не пішла незайва для вірша реалізація світу почуттів,  у словах прихована точка автора втратила для світла всякий сенс, однак ще дозволяю собі  думки про непідкорену мрію.  А взагалі, я маю надію, нікого ніколи не карати на смерть, навіть у образах, у віршах... хай істоти живуть вічно...
avatar
Пані Ніно. Яка ж титанічна робота на цьому сайті виконана вами -  це просто літературне диво! Творіть себе і допомагайте молоді! Щиро вдячний вам за чудесні слова на адресу молодих поетів!

Залишити коментар

avatar