ВІТЕР-БОГУН

Тут всі його манатки? По рукам друзі ляснули.
І гасла тут  молоді, благодатно рясні трясуться дощі.
Осучаснили, на голові цятки крові м'ясні? Все привласнили.
Вітер фугасить дублікати ковбасні, масні  всі волі роз'яснені.

Ти моє, небожатко, розпатлане! Прясло безстрасне.
Який брунатний аромат цукатів. Масло неквасне.
У нього був Богун! Яструбятники шаснули-тряснули.
Хто тут вів приватні  бої з червоно-малиновими гаслами.

Чий красий кінь перетряс баского? Делікатний татко.
Все було вдатно, все  заповзятливо. Ясен-місяць матко.
Та куди ти пішов? По його слідам! Закрутаси на Ясси.
Яка у тебе паніматка акуратна точить добре баляндраси.

Ось вся його адекватна братія і три гарматки-напасники.
Тітка-ескурсовод важкувата, закотила психопатію класику
навколо кожної кісткової щиколотки Івана неокласика.
Невже, Іван скотився на білі шкарпетки і розкрив околяси пана?

Пан дозволяв своїй превратниці бовтатися ногами в калюжах.
Знаскоку кружляли над Бугом білі ангели, мов гімнасти на юлах.
І срібні спини соратників знатних Богун сік цією шаблею.
Пурхали тут і там його гарматники, гаспиди, вереди з драблею.

А в очах його були сонячні плями з тінями атласними.
Це ж, як він тримав шаблюку з віжками класними.
Цей перемаслений арбалет. Приватний. Поклади і не майся.
Шаблею давай,  помахай,  лінією спіралі під яструба.


А тепер безстрасно  на черв'яка чіпляй стару шаблюку,
А-ну, викинь руки вперед. Ей, не здатний убити падлюку.
Вітер-Богун хватко сидить на коні і курить тютюн-горюн.
З сепаратного кухля пий сік, а не  кавову кашу-бовтунь.

Не хитаючись посмикай за віжки! Ну, які китяткові воли?
Жорстоко  звивався і чинив опір тим, хто воли пропив.
Голова, здатна була на все, чого і не можна сказати,
тому видно з усіх сторін життя, як по-чорному всюди гасати.

Інша сторона біла-біла, як казала мені одна прабабця Еміля.
Він приземлявся і завдавав  удари, як бетмен Мазіла.
Він не стояв і не дивився, що пан  блаватний на тарантасі,
а переходив  на його дорогу і стрибком на коня і ми ласі.

Розстріляли вони одну  каракатицю  і розквітло чоло на мені.
Од вічних повстань,   уперся на гору, печатку дарував у жмені.
Тепер ні душі на дні. Одна сволота,  строїть криниці. А ми ниці.
Ні душі.  Тюрма! Жертви голодні. І криця немішна! Одні кислиці.

Вітер-сапун на Богуна серед вулиці котить  яблуко райблуком.
Порожнеча. Даруйте,  ранком дибаю – луком за Базавлуком.
Закачались гармати. Гріх моя мати! Грім! І все враз блищить.
В куряві серед майв мак червоний бринить і вищить.

Хай танцює свій розстріл собака. Я молюсь щоночі негласно.
Повінчали по всій Україні  шаблі   катафалки. Зараз опасно.
Струснув  землю Псалом,  розпороли  стожари в хітони.
Заорали прокляття полями і виблискують леза  Горгони.

Богун знову вибив шибки. Прокидайся єдиная! Воля!!!
Вже грім-прах  цих свобод перерізав горло наспіх. Де та доля?
Забринів у вогні.  Годі мору. Повісили долю на хвіртці.
Безтурботні в  осанні сини без вини… Всі палають. Гойдайся на нитці.

Над крутами  Бугу у зморшках криваві рови молодіють.
Безневинну каліку піднімають з гріхів, чисті душі радіють.
Застогнали козацькі могили. Не здивуйте мужі байдужі.
Хлібами і муками, волошки, стомлені ружі, ось наші душі.

Ти прозрів  криком-зойком. Сила, - вишневі  річки голубіли  
вогнем, не втомились  сокири сікти і рубати майданами сірих.
Дідугани  нещасні між злочинів в білих акаціях згасли.
Золотіють  три колосочки в гаю, кулясті мої околяси.

Смертне ложе   живцем  переплів сміх потвор горбатих.
Б'ється сонце у серці, на крихтах думок про неміць цибату.
Без напутнього  чару горить  камінь, як  вірш, на майдані
пломеніє у сяйві  стосерцем, мускуляста пісня династій.

Запашні ці осанни фіалок століть,  
без зов'ялих  у голосі просить.

Заблукали  хрести  по чорнозему…

Вітер… Богун…

Боже… Босий…