СИВА КОБИЛА | Публікації | Litcentr
29 Травня 2020, 18:55 | Реєстрація | Вхід

СИВА КОБИЛА

Дата публікації: 28 Січня 2011 о 01:25 | Категорія: «Прозаические миниатюры» | Перегляди: 560 | Коментарів: 2
Автор: Вячеслав Митрога (Всі публікації автора)| Редактор: за | Зображення: можно

СИВА КОБИЛА

рефлексії


     Сьогодні все буде по-іншому. Я прокинуся до сходу сонця і не буду повертатись на інший бік, аби знову заснути. Я

полежу кілька хвилин, щоби прийти до тями і відірву своє сонне ліниве тіло від ліжка. Так буде ліпше...Так буде ліпше

мені... Нікого іншого це не торкнеться. Жодною мірою. Чомусь я так думаю...

     Вчора мені стукнуло 28. Не знаю: це занадто багато чи занадто мало?.. Я ніяк не можу вирішити для себе цю

проблему (це питання?)... Чомусь постійно вважаю, що у мене ще все попереду. А позаду - так собі... Іграшки...

Спроби... Проби... Ніяк не можу втомитися від переглядання незнятих фільмів за ненаписаними сценаріями. Ніяк не

можу втомитися мріяти. Ніяк не можу вирости. Вирости із коротких штанців свого дитинства.. Ні, то не про мене! Я

вічна дитина і вічна проблема. Але хто це все врозуміє?..

     Я прокинувся пізніше, аніж задумав. Потім з'явилася Ляля.


       - Ти знайшов роботу?..


       - Ні...

     Я й не шукав її. Мені обридло займатися тим, що мені не до вподоби. Соціум буде жити й без мене, а я - поза ним. У

нас мало спільних інтересів, мало існуючих точок дотику. Точніше, жодної. Проте інколи я намагаюсь чинити спроби

ввійти у звичні для решти, -оппа! - для більшості! - рамки життя. Погано вдається... Погано... Точніше, далі теоретичних

розмірковувань - ані кроку, ані найменшого зрушення.

     Я вибиваю яйце за яйцем в сковорідку, перемішую, трішки цибулі, трішечки часнику, трішки приправ. Я, нібито,

готую сніданок.

       - І як думаєш чинити надалі?..

     Видно, що вона ледве стримується, аби не зірватись. Ось-ось - і вибухне. Зарепетує. Закричить. Бабахне всіми своїми

прихованими емоціями і думками прямо не мене. Яка вже тут яєчня!...

     Але я продовжую смажити яйця. Це єдине, що вдається мені без жодних компромісів із власною совістю.

       - Не знаю... Зірву тричі піряд джек-пот - і все стане на свої місця!

     Намагаюся жартувати. Просто тікаю від розмови...

       - Ти ніколи не змінишся...

     Ляля починає збирати свої нехитрі пожитки у жовту валізу, жовту, як жовток у яйцях. Я все зрозумів. Я не дурень.

Вона піде від мене і я смажитиму свою яєчню і коли давитимусь нею - ніхто навіть не стукне мене у груди, аби не

вдавився.

     Я слухаю. Я намагаюсь не чути, як вона закриває валізу і брязкає дверима, виходячи.

     Я слухаю власну мелодію з думок і пережитих історій. Я проникаю у стіни квартири й зникаю з реальності на

назавжди. Так починаються всепроникання і всепоглинання зі всесполученням. Ідіотію.

     "Дякую, Лялю!.. Ти була найчудовнішою з усіх моїх найреальніших жіночок... Ти була... тур... ботливою... Ти була

реальною. А реальність змінює всіх, окрім мене."

      Нарешті я вигадав, чим можу гордитися.  

      

      Завтра все буде по-іншому. Я буду продавати повітря на Елисейських полях, і ніхто не зможе мені дорікнути, що я

щось вигадую.


      Завтра все буде по-іншому. Я буду сидіти поперек ліжка і розумітиму: все зупинилося у мені, а я ніяк не можу його

обійняти і загорнути у шкіру, що ношу сам. Все занадто безмежне, аби поміститись в мені, а я надто великий, аби

розчинитись у всьому.


      Все. На сьогодні все.

      





2 коментарі

avatar
0
"Завтра все буде по-іншому. Я буду сидіти поперек ліжка і розумітиму: все зупинилося у мені, а я ніяк не можу його
обійняти і загорнути у шкіру, що ношу сам." ось це - жорстоко вийшло. Решта - також в тему
Тільки я свій чарівний момент переходу "цинік - нігіліст - естетик" вже подолав, так.. десь 10 років тому)
а може ми браття, га?

cool

avatar
всі ми браття-українці! biggrin

Залишити коментар

avatar