-        -  Плавці, плавці не забудь. Яка ж то риба без плавців? Опустись на дно, випусти з себе всі бульби, усі слова, кров, роздивись довкола – ти мусиш побачити якесь зайве тіло. Надягни його, виверни свою шкіру, витягни хребці. Сьогодні ти матимеш хорду, ти станеш одним із нас. Напнувши воду, немов полотно, через дрібну шпарку спостерігатимеш за сонцями над горою, за величезною брилою, що крапає вапном; моїми пальцями, моїми ногами, моїм здивованим сальто в твої обійми. О, рибо, живи собі мало – ти частина води.

З дитячої гри постає риба, виваливши живіт, ходить пляжем, ступає на бите скло. Повзе через тканину, пробирається через пластмасові гори, кістляві вудки, обповзає очерет, виблискує у фари, дивиться світлофор. Гігантський окунь-людоїд, ненажерлива щука, солона риба, в’ялена, обпатрана. Риба без серця, о двох ногах, з поглядом гарпії, дикунським кільцем у носі, риба, що пам’ятає останнє слово, продане чоловіком на дні. За право бути о двох ногах, дивитись на свою тінь, впізнавати проспект, проходити одного знайомого, двох знайомих, кидатись на кудлатого пса, кусати його тінь, забувати його знайомих, своїх знайомих.

Перевдягаючись у риб,

Озираючись на воду,

її плаский, немов сталь, живіт,

На уявні предмети в воді, відсутні сходи, пілястри,

Не зрізане фресками її неіснуюче чоло,

Том другий чогось і ще кілька списаних сторінок,

Що ніби пливуть у воді

У довільному напрямку,

Хвилями побиваючи камінь.

Зазираючи в самі її нетрі, кишки,

На порожнє тіло, всипане буквами,

Обплетене корінцями,

Поросле волоссям і розкислими спогадами про волосся;

На торгівця риб’ячим м’ясом, винахідника фосфору,

Що заблукав у пітьмі,

Його лускату бороду і хвостаті очі,

Його хордові думки,

Я думаю, що твоя вода – це чистий мед,

Справжній, первісний,

Зораний Духовим спогляданням,

Оспіваний Його дзьобом,

Висловлений у мої жили.