Фужер пітьми | Публікації | Litcentr
05 Грудня 2022, 04:22 | Реєстрація | Вхід

Фужер пітьми

Дата публікації: 02 Червня 2014 о 17:16 | Категорія: «Поток сознания» | Перегляди: 1040 | Коментарів: 1
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації) | Зображення: Текст номіновано

…душа чадить, як іграшка – на глиці,
і нерви – мов зацукрена айва…
Не ніч, а неприборкана самиця
кватирці оленятко привела –

із ріжками і тонкогубим сяйвом,
що простий місяць взяв би – й розгубив
над сумнівом, що прикидався ставом,
що тулить очеретом до губи

ілюзію вселенського спокою
із карликових видихів – до плеч…
Як хороше повітряні левкої
згинаються і в’януть! – поміж втеч

півстаровинних не-людей – у люди,
впечерені, як червень – в календар, –
у острахи, відчужено-набуті,
у зради, що їх вітер калатав

в осиковій шкатулоньці – як трунок –
на тихий сон застудженим в бою
тоненьким струнам дива й порятунку,
земельним кулькам – в радість журавлю,

тендітним дням у куряві зникання
господніх митниць на кордонах жертв…
Сурмить у зорі, хижокуті, карні,
липка пітьма… В надщерблений фужер

пітьми наш дім укинуто – не вишня,
а цибулинка, – плаває по дну…
Повітря, що його між нами вишив
не знати хто, стає щораз світлішим,
як очі – на безумство чи біду, –

і дивиться: у згадку маціпуньких
пів-видихів – про ніжки хаток, дим,
кургани, сходи в звірів, і гаптунки
пташиними цілунками – на клунках
байдужих хмар…. Торкається слідів

у зламаній кватирці, що в ній – голий,
як почуття, до ночі-мами, ріг
ламкий, як ми, тужливо тулить олень,
настрашений від того, як горить

пітьма землі… Бо – змучені зітханням
і втомою, й відчуженням – до втрат,
як цибулинка з медом, два бархани,
пустелі дві обіймами гримлять.

А потім – обертаються спиною,
як привид – до прочинених дверей, –
наставивши, немов рушницю, повну
зів’ялих квітів, спину цю – на повінь
тепла й пітьми, що під ребром дере…


1 коментар

avatar
0
много завитушек, не могу дойти до смысла текста, sad

Залишити коментар

avatar