Панянка Крузо | Публікації | Litcentr
29 Травня 2020, 19:15 | Реєстрація | Вхід

Панянка Крузо

Дата публікації: 16 Серпня 2013 о 15:03 | Категорія: «Поток сознания» | Перегляди: 434 | Коментарів: 2
Автор: Маргарита Ротко (Всі публікації автора)

…а їй що губи – сумні й засмаглі, що очі – сиві,
хоча і сірі… А пахнуть – сірка, свинець та ладан….
Вона до себе приходить, наче мара із диму –
у дим, пропахлий дощем тривожним,  кривавим бивнем
в мисливці-будні… У сумці носить жагу цнотливу –
до вічних мандрів до зорь – і  в руки, назад, щоб дбати
нерівно-рідно і вогко грітись в цупкій тканині
долонь знайомих – немов метелик… 

З вогнів зупинок
вона приходить до себе, наче до бога /  в пекло.
Вона додому іде до  світла, що вимкне подих.
Іде додому, немов на цвинтар, де квіти теплі
кроти поїли із крихт настільних, що протяг навіть
губами злими не хтів торкати, бо гидко… Спека
стікала з шибок у вазу кахлю і пахла потом
дерев і неба. Комахи нишкли у хижих стеблах
речей, що дотик чужий забули...

Холодні справи
сиділи добре – принаймні, в трубці чужим нещирим
про них казала таке. Сміялась – мов павутиння –
на лоскіт щітки. У окулярах години-мавпи
шукали гвинтик рожево-срібний, аж скло – на друзки….
І дім здригався. І дмухав пилом на дряблу шкіру
непевних кроків її – округлих, сліпих, мов дині –
на смітниках, де приблудні душі вмочили лапи
у їхнє золото з квітом гнилі.

Панянка Крузо
тримала дім на сумних колінах – як мушлю з криком
пісків, знімілих від тиску моря, як дар чи кару:
за дим гіркавий, зів’ялий хліб, за поцвілі квіти,
незручний сон – наче біг навшпиньки сльози, 
за справи
в брехні по горло, за корок-дятел, що стука в ріки,
яких багацько – що аж занадто; за погляд хмарний,
за те, що вічно сюди приходить, бо дітись – ніде,
та з неї вийшов якийсь нездалий  крилатий равлик:

 кружляє вдома, немов метелик…. Вельветом синім
підводить вії шпалерам. Вію повіки штрика
нічним страхіттям. Прокислі руди дитинства сипле,
мов сіль на сварку – у рукомийник. Шепоче: «Цитьте!»
рожевим мріям, що, наче чайник, гарчать безсило
на світло ранку. Що день  – то перший. Що птах – шуліка.
Що ніч – то лоно реве та стогне, мов груша стигла.
…засмаглі губи. Овечки сонні. Печалі – ситі…

2 коментарі

avatar
... очень, ОЧЕНЬ интересный образ. ЗдОрово.
avatar
дякую

Залишити коментар

avatar