дивись за падінням

---

… як дощ - на пожежу жоржин в подорожній траві,
як джміль - в сорочки безсоромно оголених сотів,
ти падаєш в жменьку історії, де береги
розстріляні пекла вартує божественний злодій.


ти падаєш в жменьку до злодія, як комашня -
у жменьку вітрів, падолистів і теплого срібла-
тепла на вустах у марії, що вкотре прийшла
вдивлятись в обличчя солоні безлицих загиблих…


дивись за падінням своїм, як за братиком, хто
в криниці вартує солом'яні сонця - на пасок…
дивись за падінням своїм, як голодний пітон -
за кроликом чорним, залиплим у зоряній пастці


на стиці вітрів, що вдивляються в порухи жертв,
принесених вітром кульгавим в отруєний спокій…
дивись, хто нитки під коріннями мештів стриже!
уважно дивись замість зойкати соєчим зойком!

ось так споглядають жінки випадіння сивин.
ось так споглядають мойсеї піску випадіння
з шпаринок пустелі.
ось так золотий апельсин
ворушить білками, полюючи сонячні тіні
в руках збирачів.


так вживає видіння верблюд -
тварина-дитя, ще не навчена "боже" і "волі"…
так більма харона обмацують штані бермуд,
з яких урожаєм приходять небесні монголи…


… ти ліки вживаєш, як лікар вживає стілець
й мотузку, і скальпель - на радость чортяці-флейтисту.
ти очі заплющуєш, щоб не урвався терпець.
ти очі розплющуєш, аби не видіти відстань


від нитки - до нірки, де всі ми побачимось у
пожежі жоржин під дощем, що змокрів ненароком,
замислившись вкотре і вперше, навіщо й чому
следи під водою нарощують місячні кроки
слідів на воді…


затуляючи очі плащем,
ти падаєш й чуєш, як падають, чуєш і бачиш,
всіх тих, хто впадають у трави прокислим дощем -
і дощ, випадаючи з сивого дзеркала, плаче...

---