Сергію Черняєву

Знову Гамлет – себе самого,

Двічі на день: уранці й надвечір…

Світ – театр, амплуа – від бога,

Сенс? Були б у порядку речі.

Він хотів би зіграти Ромео,

Та його не бере отрута

Губ Офелії – хіть Королеви

Вбиває вірніше: її не забути.

Ні честь Отелло, ні тінь Командора:

Чоловіки помирають раніше,

Дружини ж їхні міщанське горе

Гріха лицедійства на плівку пишуть.

Він доктору Фаусту щиро заздрить –

Бо, ніби з екранів, з вітрин секондхендів

Душа непродажна чекає від ґазди

Діда Мороза мішок хеппіенду.

На шию – й у воду, на дно камінням!

Таке й Сатана піднімати не стане.

Невже ви не бачите: ви доти винні,

Доки дивитесь цю виставу!