як донизу стікають хмари... | Публікації | Litcentr
26 Лютого 2021, 18:09 | Реєстрація | Вхід

як донизу стікають хмари...

Дата публікації: 14 Січня 2015 о 22:54 | Категорія: «Медитативная лирика» | Перегляди: 831 | Коментарів: 1
Автор: Олеся Мельник (Всі публікації автора)| Редактор: так | Зображення: можна

як донизу стікають хмари

каламутною чистотою

і солодким серпневим жаром

дмуть асфальти попід юрбою

і в’язким напівсонним киснем

огортає нас ця планета

як безсило і рясно виснуть

на гілках жовтощокі ренети

і під синьо-прозорим небом

насидівшись удвох досхочу

знаєш я почуваюся ніби

зараз схоплюся й полечу

а як втомлена буду падати

на м’який і гарячий вітер

ти на мене внизу чекатимеш

й ми молитимемось на літо

і донизу стікатимуть хмари

каламутною чистотою

і відчинені будуть двері

і я буду удвох з тобою

і до нас залітатимуть краплі

крізь відчинені наші двері

бо так тісно летіти-падати

їм в розлітненій атмосфері.



1 коментар

avatar
2
"і... і... і..." - це слабка конструкція, яка послаблює вірша у вашому випадку. намагайтесь уникати таких, інакше вірш виглядає необов'язковим.

там де "досхочу" - "полечу" - збивається ритм. або по інерції читається "досхОчу". Ви ж читко задаєте ритм з перших рядків, особливо обираючи такий нечітко визначенний жанр як медитативна лірика, який у простому розумінні передбачає хоча б прискіпливе ставлення до ритму та фонетики. Якщо ж про фонетику - то "й ми молитимемось..." - просто жахливий звук виходить. наче щось жмакають. форма починає розбігатися зі змістом.

розлітнена - рідкісний епітет, дуже гарний

в цілому - вірш, наче написаний десь років 50-80 назад (це не комплімент, не зауваження, просто констатація факту).

якщо казати суб'єктивно - вірш слабкий. єдина спроба сказати щось є лише в останніх рядках. і то - просто як форма, візерунок, не більше.

Залишити коментар

avatar