Звичайний, з очеретяной чортини,

                                   непалкий, майже, бо лубний

                                                                                        здичка,

                                                              та й збідна,

загойний майже кісточок

                        напив з вапна…

Веселий похлопчик,

                       чудний до очамчиру,

                       під горщик сонячного чмиру,

                                наплекав порсую собі

                                степну

шкіринь-звірину,

                       і це, як виявилось – я…

Ще, за вербовий вік,

                 до паморозі, бризківцями стигну;

та й забагато, майже, зміркувать…

Як більше клепки,

                                            ніж довіри

                                            до буйви-паростку,

                                             що випав з галузі рослинной;

То ж, нумо, байдо,

                               мантрувать…

Хіба… Є

                схибить змудрому

                одна нагода:

очунять в пазурях гледичої пригоди,

І загубитись гільцем

                                  у веселчій гаті,

                                  щоб замість ґедзя –

газду годувать…