Усе почалося, коли Іцхак Манґер знайшов одного вірша. Людина нечуваних талантів, він уявив собі смоківницю, оповиту сувоями, незрілий місяць і землю Беер, що починала плодоносити. Іцхак забіг додому і всупереч власній волі наступив на черепаху.

З цієї точки все розгорталось в іншому напрямку.

Майстре Манґере, жарко, плямами покрилося скло,

Під пахвами вітер гуде,

Під пахвою книга росте, розкута, неначе тіло

Якова. Пальмами розписана, повільним голосом перегорнута.

З книги приходить вовк, дивиться, дивиться, коситься повз мене,

Очі мені лиже, руки мої гризе.

Майстре Манґере, застрягши в русі, між могильних плит Якова та його друзів,

Натягнувши синій ковпак, спираючись на вогняні трави, проходячи повз вовка

Та його друзів, крокуєш і старишся без угаву,

Промовляєш ім’я старого ребе Манґера,

Що стоїть на черепаховому тілі, роздираючи небосхил тім’ям.

-          Старий ребе Манґер вкрав курча, – говорить Єва.

-          Старий ребе Манґер вкрав курча, – застрягає у роті сусідки.

-          Старий ребе Манґер вкрав курча, – озиваються янголи.

-          Старий ребе Манґер вкрав курча, – Бог б’є посуд, Бог лютує, неначе вовк. Бог переписує все на камінь, Бог снить і бачить, як я, взувши м'яке взуття, легко-плавно підлітаю до вікна Манґера, опиняюсь в його кімнаті, поперемінно стаю фіранкою, чайним сервізом, крильцем комахи, пірнаю в череп його кота, розсуваю брови, дивлюсь з-під більма на місце, де має стояти ребе. Але на ньому спогади про землю Беер, чаша з медом, імена Єви та її друзів, розписаний панцир черепахи і ноги Манґера в риб’ячих очах.

-          А сам він де? – шепоче Єва. 

-        Заплутався бородою в сітці, ховаючи курча, і знічев’я вигадує мого вірша.