так насправді стається
Дата: 19 Січня 2014 | Категорія: «Поза рубриками» | Автор_ка: Петрицький Роман (Всі публікації)
Редактор_ка: так | Зображення: так | Перегляди: 833
Я втомився.
Жахливо
Втомився.
Обличчя
Троянди,
Обличчя
Троянд,
Що постійно
Кривавлять
Там,
На могилах,
Я вперше
Почув,
Що індіанці
Здирали
З зірок
Їхнє
Сяйво,
Так
Вони
Мстили,
І мста
Їхня
Була
Жахливішою
Смерті
І мста,
Їхня
Зміями
Мороку
Закрадалась
У душі
Давно
Померлих,
Насправді
Ми всі померли.
Ти ж знаєш,
Хороша,
Ми всі
Померли
Здавна,
Ще
Віднедавна,
Та,
Насправді,
Так давно.
Сонце?
Та
Ні, -
Ніч.
Ніч? -
Та
Ні, -
Сліпе
Сонце
Справжність?
Та
Ні, -
Тільки
Ідіоми
Короткозорості
Опудалових
очей
Повернення.
Самодостатність?
Кожна
Зірка,
яка
здійнялась
над проваллями
Вовчих Бажань
Трапляла
У них,
Падаючи,
Немов
Здійнята
Буря
Трапляє
У трапи
Вогняних
Воєн.
Койоти,
Ні
На
Йоту,
Не наблизились
До звання
«Завойовників
Мексиканських
Пустель»
Індіанці
Усі
Вимерли,
І
Ніч.
Ніч
Також
Залишилась
Безсяйною
Так
Насправді
Стається.
Так
Насправді
Стається
Троянди
Кривавлять
Там,
Де розпочинається
Твоє обличчя
І там,
Де закінчується моє.
0
