ОНАНІЗМ. ЧАСТИНА ОДНА З... | Публікації | Litcentr
19 Жовтня 2019, 18:00 | Реєстрація | Вхід

ОНАНІЗМ. ЧАСТИНА ОДНА З...

Дата публікації: 27 Лютого 2011 о 04:50 | Категорія: «Памфлет, Фельетон, Юмореска» | Перегляди: 1270 | Коментарів: 1
Автор: Митрога В'ячеслав (Всі публікації автора)| Редактор: за | Зображення: можно

Я починаю прокидатися. Сон не покидає мене. Я й надалі хочу спати. Важко вириватися з обіймів такого міцного сну. Важко розуміти,

що у тебе все навпаки. Легко розуміти, що у тебе все навпаки. Революшн. Хеппі енд. Веселий початок.


Я намагаюся сказати, що слова не головні. Що метафори протікають між пальців і створюють повністю голий, сухий, безвартісний текст.

Реальність протікає крізь горлянку. Жодних змін. Жодного соку. 

Поезія вже не та. Вона зовсім інша. Суха. Беземоційна. Без ритму. Без рими. Жодні верліброві гіперболи-метафори не заб'ть собі місця у

теперішній поезій. Теперішні поезія - сухоти! Беззмістовність. Лиш одне відчуття короткої миті. Її важко вловити. Усвідомити.

Осмислимти. Перевідчути. Недоперечути. Охарактеризувати...


Ось так:



* * *

вчора почистив обидві кишені

повикидав весь мотлох

гроші й золото

тепер там порожньо й чисто

нічого зайвого

ні дрібної монети

ні пороху


вчора почистив кишені

виголив шию й бороду

кинув оком на дівчину-стриптизерку

вона була мила й красива

як жінка як фея як дружина

я посоромився підійти


вчора почистив кишені

кинув кілька монет в озеро

випрямив голову й голос

тепер хожу повагом

колесом - по колу


вчора було весело

вчора було дуже весело

хтось кинув колюче слово

хтось виколов очі

хтось перерізав комусь горлянку



ось таке було вчора






Це нуль. Це зеро. Це найтонкіше відчуття, що проривається вряди-годи, проте не супроводжує Вас протягом всього часу звучання

вірша/картини/експозиції/граматичної помилки/філософського заблукання ет сетера ес серета

Суміш. Відчуття. Найдрібніше. Голизна. Прісна. Безвартісність. Втеча. Доганілівка.

Ще багато рядків.

Додумайте їх самі!

Самі дочитайте!

Хто зрозуміє - хвала Господу!

Хто не зрозуміє - я не вірю в Бога і взагалі!

)))

Я не бачу кінця і не чую початку, бо є - воно зникаюче... Кожної миті зникає все більше "є"...

З'являється.

Я буду помирати, коли оживу.





1 коментар

avatar
0
щодо самої поезії.. хм, впадання у те, що можна було б трепетно обізвати "єрессю безпонтовості" це настільки знайоме... воно справжнє, мабуть, принаймні деякий час дуже навіть справжнє
а потім, як все справжнє, таки-набридає

тому що "кожної миті зникає все більше "є"

наче ти змія і шкіра чешеться, і лізеш із неї, і лишаєш її & вона наче те, що було ти
а потім воно мертве, і вже наче не твоє
і ти думаєш а що тоді - все інше?

хоча все буває весело, згоден

smile

Залишити коментар

avatar